Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Решта подивилися на нього таким поглядом, що він не наважився далі продовжувати.
— Звісно, там був цілий комплекс традиційних місць, — вела далі Лоренц. — Калінінград, замки у Мазовії, Густлофф, штольні під Вальбжихом. Але з’явився новий елемент. Автор висунув гіпотезу, що Бурштинова кімната могла приїхати до Ганса Франка й була захована спеціально навченою гірською командою СС… Не дивіться так, я тільки повторюю… у масиві Гевонту, в замаскованій печері, тій самій, яка дала початок легенді про сплячих лицарів.
— Якій легенді? — Ліза не уявляла, про що йдеться.
— Є така легенда, що в печері під Гевонтом, тобто під святою польською горою…
— Завжди краще гора, ніж руська чорна єврейка, — втрутилася Ліза, як завжди бездоганною польською, коли мала бажання комусь дошкулити.
— … стоїть занурений у сон загін лицарів при повному озброєнні. І коли настане час діяти, лицарі встануть і вирушать захищати вітчизну.
Ліза пирхнула сміхом.
— Напевне, знаєте історія Польська краще, ніж я. Та чи вже не було часу потреб багато разів багато часу назад?
Лоренц вирішила, що не коментуватиме.
— Мабуть, вас зацікавить, звідки ця гіпотеза. Отже, весною в Закопаному серед каміння гірського струмка турист, шукаючи прохолоду, знаходить термос. Довоєнний термос фірми «Thermos». Однак у ньому не було ні довоєнного чаю, ані кави, лише грудочка бурштину. Фрагмент якогось орнаменту, відламаний листок аканта з вирізьбленою наспіх свастикою. Турист виклав цікавинку на своєму блозі, там її знайшли наші братці, підхопили тему й списали цілі аркуші історією про те, як Ганс Франк сховав Бурштинову кімнату в печері в Татрах.
— Може, й справді сховав? — запитав Кароль.
— Облиш. Кімнату пустили з димом у Калінінграді росіяни, тільки боялися в цьому зізнатись і відтоді розпускають чутки про її таємниче зникнення. Немає ніякої Бурштинової кімнати.
— До вчора я теж так думав. І навіть був упевнений. Але тоді я не знав, що твій дід, великий любитель гір і конспіратор, стверджував, що Рафаель у Бурштиновій кімнаті. Я не знав, що існує таємничий скарб Ганса Франка. І не знав, що в татранських струмках можна знайти бурштин.
Лоренц не знала, що на це відповісти, й лише знизала плечима. Врешті навіть вона не могла опиратися чарам легенди про Бурштинову кімнату.
— Зараз це неважливо. Послухайте, чому це може бути відсутній елемент. Припустімо, що Франк вважав, ніби Ашкеназі заховав колекцію в якомусь місці в польських горах. Припустімо, що саме там американці шукали в 1946 році і нічого не знайшли, за що Франк і Ашкеназі, він же Палез’є, заплатили життям. Припустімо, що тепер хтось у США прочитав статтю про захований у Татрах скарб губернатора. Ви ж знаєте, в якому тоні шукачі пишуть цю свою маячню. Ніби вони вже стоять перед дверима до сховку. Хтось вирішив, що існує небезпека, що в Польщі це сприймуть усерйоз, розгорнуть велику пошукову експедицію, знайдуть скарб, знайдуть картини і передусім розкриють секрет.
Ґмітрук скривився.
— Казочки. Немає жодних доказів ані щодо цих гір, ані щодо скарбів, ані…
Раптово замовк.
— От дідько! — мовили в один голос із Каролем і глянули один на одного.
— Ти перший, — знову промовили одночасно.
Зачекали мить.
— Послухайте… — знову промовили одночасно.
— У мене зараз буде інсульт. Кароль говорить перший. Анатоль другий. Каролю?
— Бортник отримала після війни дві листівки від Ашкеназі, так? Обидві невинні, але давайте приглянемось уважніше.
Лоренц потяглася до сумки, витягла листівки, які їм дала старенька, й подала Каролеві.
— Це перша. — Показав їм картку. — 3 одного боку вид на Вавель, окупаційну садибу німецького короля Польщі. З другого — віршик, дурничка, кілька слів про кохання. Але послухайте: «Важко так це сказати, просто, без тремтіння у голосі, що кохання в серці гаряче я заховав, неначе у термосі». Очевидно, і термос, і Вавель можуть бути випадковими, а, може, й ні.
Показав їм другу листівку.
— Музей князів Чарторийських. І вірш Тетмаєра про силу мистецтва. Ліза цього не знає й Анатоль теж, але…
— Тетмаєр — найбільший співець Татр у польській поезії, — перебив його Ґмітрук.
— Саме так. Послухайте: «Ewiva l’arte! Палають у грудях наших вогні, даровані нам самим Богом. Ми дивимось піднесено згори, волієм лавр, не золота корони. І хоч життя для нас нічого вже не варте: ewiva l’arte!». Адресант вибрав такий фрагмент, де є і мистецтво, і висота, тобто гори.