Метелик

— Друзі, у вас тут усе гаразд?

— Так, Метелику, ласкаво просимо!

— Твоє місце чекає на тебе, — каже Гранде. — Воно порожнє з того дня, як ти пішов звідси.

— Дякую. Що тут нового?

— Є одна добра звістка.

— Яка?

— Минулої ночі в залі, що навпроти корпусу каторжан доброї поведінки, знайшли мертвого тюремника, який стежив за тобою з кокосової пальми й доніс на тебе. Напевне, якийсь твій друг не захотів, щоб ти зустрівся з ним живим і позбавив тебе брудної роботи.

— Напевне. Я хотів би дізнатися, хто це, аби подякувати йому.

— Може, якогось дня він скаже тобі про це. Сьогодні вранці тюремника під час переклички знайшли з ножем у серці. Ніхто нічого не бачив і не чув.

— Так буде краще. А як гра в карти?

— Як завжди, і твоє місце в ній чекає на тебе.

— Гаразд. Відбуватиму свою довічну каторгу далі. Знаття б, як і коли скінчиться ця історія…

— Метелику, ми були приголомшені, коли дізналися, що тобі дали вісім років. Не знаю, чи знайдеться на островах бодай одна людина, яка тепер не схоче, навіть ціною найбільшого ризику, допомогти тобі.

— Вас викликає комендант, — каже мені один араб.

Я виходжу разом з ним. На брамі вартові кидають мені кілька теплих слів. Нарешті араб приводить мене до коменданта Пруйє.

— У тебе все гаразд, Метелику?

— Так, пане коменданте.

— Я радий, що тебе помилували. Я чув, ти кинувся рятувати дочку мого колеги. Це вчинок відважний. Вітаю!

— Дякую.

— Ти знов матимеш змогу працювати асенізатором і ходити на риболовлю.

— Якщо це вас не дуже компрометуватиме.

— Це вже моя справа. Наглядача з майстерні тут більш нема, та й я через три тижні їду до Франції. Гаразд, завтра повернешся до колишньої роботи.

— Не знаю, як вам і віддячити, пане коменданте.

— Не тікай відразу, зачекай хоч місяць, — засміявся Пруйє.

В корпусі ті самі люди, й живуть вони тим самим життям, що й до мого ув’язнення, Картярі думають тільки про карти, тільки й знають грати. Чоловіки, які мають парубчаків, що правлять їм за жінок, живуть, їдять і сплять з ними. Це справжні сім’ї, в яких пристрасть і любов між чоловіками день і ніч полонять усі їхні думки. Сцени ревнощів, непогамовні пристрасті, в яких «жінка» й «чоловік» стежать одне за одним і які призводять до неминучих убивств, коли одне втомилося від другого й шукає любові з іншими.

Я пробув у таборі дві години, а до мене вже підходили два типи.

— Скажи, Метелику, Матюрет твій голубчик?

— Чого ти питаєш про це?

— З власних інтересів.

— Послухай мене. Матюрет здійснив зі мною втечу, подолавши дві тисячі п’ятсот кілометрів у морі, де він поводився як справжній чоловік — от і все, що я тобі скажу.

— Я хочу знати, чи він твій.

— Ні, я не мав нічого з Матюретом з погляду статевих взаємин. Я його високо ціную як друга, а решта мене не стосується, за винятком того, коли йому зроблять щось погане.

— А що, коли одного дня він стане мені за жінку?

— Якщо він сам пристане на це, то мені буде байдуже до цього. Але якщо ти, домагаючись, аби він став твоїм голубчиком, погрожуватимеш йому, то матимеш справу зі мною.