Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Витрати на правову допомогу повинні бути підтверджені документально. Тому інші засоби доказування цих обставин, крім письмових, є недопустимими.
4. Слід наголосити, що Пленум Верховного Суду у своїх правових позиціях висловився щодо оплати послуг адвоката наступним чином: присуджуючи на підставі статей ЦПК стороні, на користь якої постановлено рішення за позовом немайнового характеру, з другої сторони — витрати по оплаті допомоги адвоката, суд має виходити з того, що відповідно до ст. 12 ЗУ від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ «Про адвокатуру» ця оплата здійснюється на підставі угоди між громадянином або юридичною особою й адвокатським об’єднанням чи адвокатом. Разом з тим суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.
5. Однією з найбільш гострих проблем під час визначення розміру компенсації є співмірність витрат на правову допомогу з ціною позову. Правового значення це співвідношення набуло у зв’язку із ст. 76 ЦПК УРСР, в якій було зазначено, що стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, в розмірі до п’яти процентів від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми. Отже, максимальний розмір відшкодування у справах, що підлягають грошовій оцінці, не міг перевищувати 5 % ціни позову, але міг бути і меншим. При цьому складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та інші обставини враховувалися судом в межах зазначених 5 %.
В Господарському процесуальному кодексі України аналогічної норми не має. Однак, на співмірність, як ознаку справедливого гонорару адвоката, вказував і Вищий господарський суд України. Так, у п. 11 інформаційного листа № 01-8/155 від 13.02.2002 р. «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів» суд роз’яснив, що, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Не зважаючи на оціночний характер таких понять як «явно завищений» та «розумна необхідність», господарські суди активно застосовують це роз’яснення для обмеження відшкодування судових витрат на правову допомогу без їх конкретизації. Наприклад, у постанові від 03.02.2004 р. у справі № 36/207 Верховний Суд України зазначив, що, задовольняючи позов в частині судових витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката [було присуджено 100000 гривень. — В. К.], суди першої і апеляційної інстанцій не звернули увагу, що сума судових витрат на оплату адвоката значно перевищує суму позову, при цьому не з’ясували, наскільки обґрунтовані ці витрати з розглядом справи. При цьому за неписаними правилами справедливим вважається відшкодування у розмірі 5 % задоволених вимог (за аналогією до ст. 76 ЦПК УРСР).
Таким чином, за існуючою практикою, котра сформувалася за час дії ст. 76 ЦПК УРСР, для правильного вирішення питання про компенсацію витрат на правову допомогу суду слід досліджувати співрозмірність гонорару з ціною позову. Це означає, що, фактично, робота адвоката оцінюється судом в залежності від одержаного ним результату.
Однак, на нашу думку, існуюча практика є необґрунтованою і саме тому законодавець відмовився від обмеження витрат на оплату допомоги адвоката 5 % від задоволених вимог, як це було раніше.
Якщо стати на позицію адвоката, то очевидно, що умови виконання конкретного доручення залежать, насамперед, від фактичних обставин справи, наявних доказів, правової кваліфікації спору та процесуального становища клієнта. Обсяг правової допомоги, який необхідно виконати, найменше залежить від ціни позову, хоча вона звичайно враховується теж.
Тому справедливішим, на наш погляд, є застосування граничного розміру компенсації правової допомоги залежно від обсягу такої допомоги у справі. Для цього можна використовувати погодинну ставку адвоката або звичайну погодинну ставку на такі послуги у даній місцевості (наприклад, за даними міської колегії адвокатів). Такий принцип визначення компенсації не залежить від категорії справ (майнові чи немайнові) і, як наслідок, ціни позову, враховує реально виконану роботу у справі, яку суддя бачить.