Останні орли [= «Гайдамаки»]

— Отець iгумен вживає резонабельних заходiв, то чому ж не допомогти йому досягти своєї мети правом? — додав iнший.

— Тим паче, — пiдтримав кошовий отаман, — що, наскiльки нам вiдомо, полiтичнi резони росiйськi супроти цього не стоять, бо наймилостивiша цариця наша у височайшому рескриптi оголосила, що всiх переслiдуваних за.благочестя пiд свiй захист приймає.

— А без виписок цих, — мовив сотник переяславський, — насмiлюся доповiсти вашiй ясновельможностi, не зостанеться скоро жодної православної церкви в усiй землi заднiпровськiй.

— Серцем засмучений… серцем засмучений! — зiтхнув Воєйков, опускаючи голову i здiймаючи руки. — Та справи вiри надто делiкатнi, i в сiй дражливiй факцiї…

— Можуть статися новi кон’юнктури i всiлякi шкiдливi пересуди й наслiдки, — прохрипiв полковник, — а для тих, хто подає до цього привiд, може вийти лиха кон-секвенцiя…

— Справедливо й розумно, — мовив генеральний обозний, вiдсапуючи i позираючи спiдлоба, як вовк, на своїх товаришiв, — у сих справах треба дiяти з величезною обережнiстю, щоб недоречним втручанням не пiдбурити простий народ на небажане ремствування, вiд якого може постати й заворушення…

Воєйков обернувся до обозного i, пiднявши догори палець, подивився на всiх таким поглядом, який нiби промовляв: «Слухайте, ось де iстина!» Потiм уголос сказав, з жалем розводячи руками:

— Тим паче, що про цi привiлеї i польське духiвництво, i шляхта добре знають, отже, коли вони, всупереч їм, утискують людей грецької вiри, то щоб виписки, якi просить мотронинський iгумен, могли тих людей належно захистити — надiя мала. А втiм, про все це ти завтра ж одержиш, пане сотнику, з нашої канцелярiї докладну промеморiю.

Воєйков схилив голову на знак того, що посланець вiльний. Сотник переяславський вклонився генерал-губернаторовi й мовчки вийшов з кiмнати; слiдом за ним пiдвiвся молодий секунд-майор i ще двоє з малоросiйської старшини; у вiтальнi залишилися тiльки Воєйков, полковник, Калнишевський i обозний.

Якусь мить усi мовчали, потiм Воєйков звернувся до Калнишевського з напiвласкавою, напiвсумовитою знiяковiлою усмiшкою.

— Ремствуєш, либонь, на мене, пане кошовий; та що вдiєш — полiтичнi резони…

— Аж нiяк, — вiдказав Калнишевський, — ясновельможний пан вчинив резонабельно. Певна рiч, ся ухвала викличе в народi вiдчай, а вiдчай i безмежна лютiсть ляхiв, що зневажили всi закони природи, спонукають його до бунтiв i повстань; коли ж сi смути пiдiймуться в Коронi польськiй, де й без того сум’яття i безладдя в усiх станах в такому градусi, що далi вже нiкуди, то, гадаю, сусiднi держави втрутяться в цi справи, i наймилостивiша цариця наша, яко протекторша всiх народiв греко-руської вiри, допоможе їм вiд нестерпної лядської кормиги звiльнитися.