Злий
- Автор: Тирманд Леопольд
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Злий». Краткое содержание книги:
— Що ти кажеш, Юреку?
Анеля обізвалась, дивлячись з пошаною на Метеора:
— Диви, такий йолоп, за нього й зламаного гроша не даси, а так уміє залагодити справу…
Крушина нічого не сказав, тільки зітхнув, мов міх, і ляпнув по-дружньому Метеора по спині. Метеор аж зігнувся і придушено закашлявся.
— Ах ти ж хаме… — прохрипів він, не ображаючись, до Крушини, — твої жарти…
— Той Вчесняк — сколопендра, — промовив Метеор, сідаючи на стіл Мериноса і запалюючи цигарку. — Хоче чкурнути, накивати п'ятами. Але це його справа, правда ж, пане голово? Аби нас не обмахляв; я дам йому сьогодні лише двадцять п'ять кусків, а решту — в суботу. Добре ми домовились?
— Чудово, — кивнув Меринос. — Мабуть, всі п'ятнадцять викрутив? Панове, — звернувся він, врочисто підводячись. — Завтра ми — господарі ринку; будьте певні: конкуренції не зустрінемо. Отже, встановимо ціну сто п'ятдесят злотих! У неділю, до полудня, вона, можна сподіватись, сягне трьохсот злотих, бо збільшиться попит! І тоді… — блискавично він підрахував у думці, — після різних відрахувань близько двох мільйонів увіллється до цієї каси. — Меринос тріумфально показав на сейф у кутку кімнати. Так і застиг з простягненою рукою. І всі застигли, мов хор у грецькій трагедії навколо героя.
— Пане голово, — опам'ятався Метеор, — треба якось забрати їх. Хай їде Крушина з хлопцями квиткового відділу або з «гвардії». А я полечу до Вільги… Я прив'язаний до його телефону, це єдиний спосіб підтримувати контакт з Вчесняком, — квапливо пояснив він і нервово закашлявся.
— Гаразд, — згодився Меринос. — Підпиши тільки чек на гроші Вчесняка і поясни докладно Крушині, що і як йому робити. — Він вийняв з шухляди чекову книжку кооперативу «Торбинка» і заповнив чек на двадцять п'ять тисяч. — Роберте, — звернувся він до Крушини, — одержиш гроші і віддаси Вчесняку. Тільки спершу розірви пачку й перевір, чи це справді квитки!
Метеор схилився з Крушиною над столиком і почав малювати, як потрапити до відділу вистав і видовищ ЦРПС.
«Шевроле» поставиш ось тут, — сказав він. — Відразу підете нагору. Якщо швейцар вас затримає, скажеш, що йдете по квитки… Треба, Бобусю, говорити правду, це окупиться… Там пливуть цілі юрми з вимогами, ніяких перешкод не буде.
— Вже, — мовив Зільберштейн, ставлячи останню крапку. — Всі вимоги готові. Спакуй їх, Роберте, — він встав, потягнувся, підійшов до вікна і запалив цигарку. — Скільки доводиться намучитись, щоб заробити кілька злотих, — сказав він, сумно хитаючи головою, — і скільки нанервуватись…
— Юреку, — звернувся Меринос до Метеора, що саме хотів вийти, — скільки ти під кінець обіцяв за все Вчесняку?
— Сто тисяч, — відповів Метеор.
— Даси п'ятдесят, — сказав Меринос, ласкаво посміхаючись, — і так буде щасливий. Скажеш, що конкуренти випустили багато товару в місто та що номер не вийшов. Хай судиться з громадянином Кудлатим, якщо йому не подобається. — Ласкавий усміх на його обличчі раптом змінився на злу гримасу. — Коли б не тікав, — додав він, — одержав би повну суму, адже його можна було б ще використати. Але оскільки він хоче чкурнути, ми не будемо підтримувати грішми шахрая, що завдав державі таких збитків. Не будемо допомагати йому втекти від караючої руки правосуддя.
Метеор зайшов пообідати, а потім поїхав до Вільги. Обідаючи, він весь час міркував, як би його привезти Марті гарячої страви: йому здавалось, що такий доказ турботливості міг би дати багато користі. Але нічого не придумав, а тому купив зо два десятки свіжих тістечок і поїхав на Крохмальну.
Вільгу він знайшов у гаражі. «Зовсім змінився чоловік, — подумав Метеор, неспокійно глянувши на нього, — як зломився після цього прикрого випадку».
— Ти вже обідав, Алюсю? — запитав Метеор з товариською турботливістю.
— Ні, — відповів Вільга, — нема апетиту. — З його постави зникла холодна великопанська байдужість, він схожий був зараз на збанкрутілого крамаря, якого позбавили спокійного майбутнього.
— Що трапилось? — занервувався Метеор. — Чого в тебе такий трагічний вигляд? Адже тобі ще ніхто не відірвав голови.
— Метеоре, — мовив Вільга, — я вже втомився. Вся ця афера може погано закінчитися, а я вже не маю сил тікати, змінювати місце проживання, все починати спочатку.
— Іди хильни, і тобі зразу полегшає, — ущипливо кинув Метеор. — Усе буде в порядку, Алюсю, ось побачиш. А щодо Ірми, то я оженюся на ній.
Вільга подивився на Метеора, і щось схоже на колишню холоднувату іронію заблищало в його вицвілих очах.
— І прокинешся з рукою в нічному горшку, — ущипливо сказав він.