Пригоди Шерлока Холмса. Том I

— Але про те, що мені треба, ви не можете знати нічого!

— Вибачайте, я знаю про це все. Ви намагаєтеся з’ясувати, куди потрапили гуси, що їх місіс Окшот із Брикстон-Роуд продала Брекінріджу — власникові крамниці, який у свою чергу продав їх містеру Віндіґейту, а той передав до свого «Гусячого клубу», членом якого є містер Генрі Бейкер.

— О, сер, ви якраз та людина, що мені потрібна! — вигукнув чоловічок, простягаючи руки з тремтячими пальцями. — Я навіть не можу сказати, як мене це все цікавить!

Шерлок Холмс зупинив візника, що саме проїжджав повз нас.

— Якщо так, то нам краще було б поговорити в затишній кімнаті, а не на цьому ринковому майдані під вітром, — мовив він. — Але перш ніж ми рушимо далі, скажіть мені, будь ласка, кому я маю приємність допомогти?

Чоловічок на мить завагався.

— Мене звуть Джон Робінсон, — відповів він, одвівши очі вбік.

— Ні, ні, назвіть ваше справжнє ім’я, — лагідно мовив Холмс. — Мені завжди зручніше мати справу з людиною, що не ховається за вигаданим ім’ям.

Бліді щоки незнайомця спалахнули.

— Якщо так, — сказав він, — то моє справжнє ім’я — Джеймс Райдер.

— Саме так я й думав. Ви — старший служник у готелі «Космополітен». Прошу вас, сідайте, і я невдовзі розповім вам усе, про що ви хотіли б дізнатися.

Чоловічок стояв непорушно, дивлячись то на одного, то на іншого з нас напівзляканим-напівбадьорим поглядом; він не знав, що чекає на нього — перемога чи смерть. Нарешті він сів у кеб, і за півгодини ми були вже у вітальні на Бейкер-стрит. Дорогою ніхто не промовив ані слова, але наш новий супутник так важко дихав, так міцно стискав і розтуляв долоні, що це виразно свідчило про його нервове збудження.

— Ось ми й удома! — весело сказав Холмс, коли ми увійшли до кімнати. — Вогонь у каміні — що може бути краще для такої погоди! Ви, здається, змерзли, містере Райдере. Прошу, сідайте в це плетене крісло. Я тільки взую пантофлі, й ми одразу візьмемося до вашої справи. Ну, от і все! То ви хочете знати, що сталося з тими гусьми?

— Так, сер.

— Тобто, достеменніше, з тим гусаком. Здається, вас цікавить лише один, отой білий із чорною смугою на хвості.

Райдер затремтів від хвилювання.

— О, сер! — вигукнув він. — І ви можете сказати мені, де він?

— Він був тут.

— Тут?

— Так, і то був незвичайний гусак. Я анітрохи не дивуюся, що ви зацікавилися саме ним. По смерті він зніс яєчко — гарненьке, блискуче блакитне яєчко. Воно тут, у моїй колекції.

Наш відвідувач, хитаючись, підвівся й правою рукою вхопився за камінну полицю. Холмс відімкнув свій сейф і дістав звідти блакитний карбункул, що світився, наче зірка, холодним, яскравим, мінливим блиском. Райдер стояв зі скривленим обличчям, не наважуючись ні заявити свої права на камінь, ні відмовитись від нього.

— Ви програли, Райдере, — спокійно мовив Холмс. — Тримайтеся міцніше на ногах, бо впадете у вогонь! Посадіть-но його на стілець, Ватсоне. Він ще не вміє красти як слід. Дайте-но йому ковток бренді. Отак! Тепер він хоч трохи нагадує людину. Ну й гидкий же тип!