Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
Мов грішні ангели, вони впали на землю перед зануреною в темряву, розгромленою грабіжниками автозаправкою на Глибочиці, де їх чекав Невінчаний на «Форді-Скорпіоні». Обережно поклавши тіло Льоші до багажника, вони поїхали до Alma mater Гайдука — Політехнічного університету.
92.
Навіть коли Гайдук скинув з себе полілатну маску технічного інтелігента B.C.Петренка, Божена залишилася мовчазною, пригніченою і відчуженою. Гайдук повернув Божені її геджет, витягнутий Серафимом-3 з кишені вбитого Кроуфорда. Інші документи і флешки залишив собі.
Вони були удвох на другому поверсі конспіративного будинку в Політехнічному університеті, де панував казенний запах якогось технічного бюро, що існувало тут ще з 1920-х років. З того часу залишився і старий шкіряний диван з високою спинкою, увінчаною дзеркалом. Гайдук подумав, що на цьому дивані, там, де сидить Божена, сидів колись старий професор, який продав їм у Калинівці мотоцикл «Zundapp».
Раптом Божена засміялася:
— Бетмен! Справжній Бетмен! — захлиналася вона в нестримному реготі, який раптом перейшов у плач. Гайдук сів поряд з нею і став її цілувати, злизуючи сльози з мокрого і солоного обличчя, яке стало негарним, наче Божена раптово постаріла і повернулася до стану, коли він її вперше побачив у лімузині Білого Дому. Потім став на коліна перед
Боженою, поклав голову на її живіт, і йому одразу стало тепло і затишно, як у дитинстві. Він заснув.
Прокинувся на підлозі, з подушкою під головою, дбайливо прикритий ковдрою. Божена сиділа на дивані, тримаючи лікті на колінах, обхопивши голову руками, і дивилася на нього. Він скочив, наче в кімнаті висів дрон. Горів лише маленький нічничок, що стояв під столом; всі деталі кімнати і постать Божени ховалися у напівтемряві.
— Вибач, — сказав він, сівши на подушку. — Поцілуй мене.
— Не треба, пане генерале. Зараз не час, — сумно відповіла вона. — Мені треба їхати.
— Куди?
— Поки ти спав, я поговорила з тетою Мартою. Вона безмежно вдячна тобі. Мене чекатимуть у Білій Церкві. З мене знято всі звинувачення. Я одержала звання капітана...
— Мої вітання.
—... і призначення на БКС «Роналд Рейган».
— Мої вітання, — повторив Гайдук.
І сказав по паузі:
— Тебе відвезуть, капітане О'Коннел. Я не Бетмен. Я — серафим. Мої позивні Серафим-1. Але, якщо казати правду, я скоріше Ікар... Знаєш, чим скінчилася історія Ікара?
Ітут Божена розридалася по-справжньому, плачучи, лягла поряд з ним на підлогу й почала скидати з нього і з себе одяг.
— Я не хочу, я не хочу, я не хочу йти від тебе, — благала вона, наче це він виганяв її, наближаючи до нього своє обличчя, яке здалося Гайдуку чужим. Тіло та його приховані оази було набагато ріднішим. Він відчув біль втраченого назавжди щастя, заспокоєння і відчуття виходу поза межі власного існування. Прийшовши до тями, Гайдук побачив поряд з собою Божену, яка лежала, поклавши голову біля його ніг. Але її тіло, яке принесло йому таке болюче щастя, не світилося.
Вони швидко, наче по бойовій тривозі, підхопилися й вдяглися. Замість напіварештантського одягу, що скинула з себе Божена, Гайдук дав їй новеньке камуфляжне вбрання офіцера ВІРУ. Вона притиснулася до нього:
— Не сердься на мене, коханий. Я не можу інакше... Ти поїдеш зі мною до Австралії?
— Ні, — твердо сказав Гайдук. — Я — останній українець в цій клятій країні. Мені немає куди їхати. Вибору немає.
— А я тут не можу жити. Я вигадала Україну. Насправді я маленька слабка американка. Вибач.
— Ти ні в чому не винна, — сказав він. — Винен час. Проклятий час смертохристів. Нехай Бог тебе благословить, — він перехрестив її, потім ледь торкнувся губами її щоки.
Обличчя її було сухе.
— Що таке серафим? — спитала вона.
— Це така комаха з головою і шістьма крилами. Двома крилами прикриває обличчя, двома — ноги, на двох крилах літає. Ангел, сконструйований за технологією «стеллс». Непомітний у радіолокаційному спектрі.
— Коли ми летіли, ти світився у цьому плащі, наче...
— Бетмен.
— Ні. Ви всі — і той мертвий хлопець... були схожі на ангелів...
«Льошу вже відвезли до батьків на Борщагівку», — подумав Гайдук.
— Якщо ми ангели, то ангели безодні, — він поцілував її в губи, але відповіді не відчув. Це було вперше відтоді, коли вони лежали на підлозі в його квартирі на Інститутській. Він відчув ще один збій серцевого ритму. Наростання темряви в душі, кінець кохання. Невже так швидко? Так приходить раптова смерть.
У двері делікатно постукав Невінчаний, який мав відвезти Божену до Білої Церкви.