Сліди СС
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Сліди СС». Краткое содержание книги:
— Але ж, — заперечила Аннет, — гуманність зовсім не виключає злості. Вона стверджує ненависть до ворогів людини, до тих, хто принижує її.
А Карл не витримав і запитав єхидно:
— Чи не ти саме хочеш стати злим пророком людства?
Гюнтер не сприйняв ані заперечення дівчини, ані Кардової іронії.
— Ми пропалюватимемо людські серця, і дай боже, щоб попіл Клааса на розвіявся за вітром!
— Я завжди знав, що ти — талант, — мовив Карл, — але не про це зараз мова. Слухай уважно, генію. Аннет їде з нами.
Гюнтер опустився з небес. Якась тінь майнула в нього на обличчі, він перепитав:
— Фрейлейн Аннет? З нами?
— Сьогодні вночі ми вирушаємо в Італію.
— Але чому в Італію? — не зрозумів Гюнтер.
Карл розповів, як Каммхубель дізнався про Пфердменгеса.
Гюнтер слухав уважно, кивав головою, та ніяк не міг приховати невдоволення — цей Карл Хаген виявився базікою, ще двоє довідалися про мету їхньої подорожі. Щоправда, Каммхубель — людина поважна, від нього навряд чи слід чекати каверзи, але ж племінниця… звичайне дівчисько, гарна, не заперечиш, але чим вродливіша жінка, тим вона незбагненніша — від такої можна чекати будь-яких вибриків.
Та що вдієш, доведеться змиритися.
Гюнтер вимушено всміхнувся.
— Я радий вашій компанії, фрейлейн Каммхубель.
— Постараюсь бути корисною. Я вмію водити автомобіль, і коли вам забагнеться подрімати…
— Ніколи! — заперечив Гюнтер.
— Але чому?
— Можу не прокинутись.
— Ви так боїтеся смерті?
— Не зустрічав нікого, кому б вона подобалась.
— А між тим смерть — найбільше благо для людства, — спробував покласти край їхній пікіровці Карл. — Не було б смерті, не існувало б прогресу, і людство зупинилося б на тій стадії розвитку, коли настало безсмертя. Смерть — передумова еволюції…
— Це відомо з елементарних курсів, — обірвав його Гюнтер, — але смерть, яка була благом, нині стала трагедією. Сучасний рівень розвитку людини…
— Помилка! — категорично заперечив Карл. — Гадаю, Юлій Цезар не уявляв собі цивілізації вищої за римську, а через біс його зна скільки років після Цезаря смердючий монах з якогось Толедо, підпалюючи вогнище під людиною, славив небо за те, що він живе в найкращому суспільстві, і був переконаний, що таке суспільство існуватиме вічно. Ми вважаємо їх дикунами, цих ченців, і не лише їх, адже і тоді були філософи і вчені, та що вони в порівнянні з сучасними розщеплювачами атома?
— А я що казав! — докинув Гюнтер.
— Чекай! Адже ж наше суспільство, наш прогрес, від якого ми в захопленні і яке є для нас еталоном, років через триста — чотириста вважатиметься кам’яним віком, а ми з нашими автомобілями, атомними електростанціями і космічними кораблями якщо не пітекантропами, то такими, що недалеко відійшли від них. І нашого Ейнштейна потомки посадять, ну, можливо, у перший клас. А що буде через тисячу років?
— І люди тоді будуть світлішими й чистішими, — мрійливо мовила Аннет. — Їх цікавитимуть точні науки, філософія, мистецтво, збільшиться потік інформації, людина прагнутиме засвоїти і втримати її, в неї не залишиться часу на інтриги, заздрість і ненависть! — Аннет лукаво зиркнула на Гюнтера. — Для чоловіків того суспільства бажання жінки завжди буде законом, і вони самі запропонують дівчині, не чекаючи на її прохання, сісти за кермо “фольксвагена”. Якщо, звичайно, фірма “фольксваген” існуватиме і тоді.
— Ха-ха-ха… — зареготав Карл. — Проти цього важко заперечити.
— Здаюсь… — підніс руки Гюнтер.
Скло в машині опустили, і її продувало з усіх боків, та це не приносило жаданої прохолоди. Особливо коли їхали крученими гірськими дорогами, де сорок кілометрів на годину вважалося вже лихацтвом. Схили, вкриті низькорослим чагарником і травою, здавалось, пашіли спекою, над ними тремтіло прозоре гаряче повітря, від розпеченого асфальту гірко пахло смолою — не вірилось, що зовсім недавно шосе оточували зелені альпійські луки, а від холодної води гірських джерел зводило рот.
Гюнтер ковтнув із пляшки теплуватого “оранчаде”, сплюнув з огидою.