Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
— Якби хто міг пояснити, — помовчавши, обережно додав: — Наука тут поки що безсила. Це за її межами. Принаймні, сьогодні.
— І багато їх там набралося?
Репортер запитливо скинув брови на лоба.
— Скелетів, — пояснив, морщачись, — не любив зайвий раз розжовувати сказане, шеф-редактор. — Сподіваюсь, не чортова дюжина?
— Більше. Не тринадцять, а — тридцять шість.
— Аж 36? Цікаво, цікаво.
— Ще й як!
— То розказуй, що вони там витворяли. Скелети. У літаку, який приземлився.
І репортер розповів…
У 1939 році в небі несподівано зник пасажирський літак, який здійснював рейс з Ріо— де— Жанейро (Бразилія) в Боготу (Колумбія). На його борту знаходилися 36 чоловік разом з екіпажем.
— І літак зник? У небі? Назавжди?
— Так, у небі. Але не назавжди. Він врешті-решт приземлився. Там, куди й летів. У Боготі.
— Так що ж тут незвичайного, якщо він приземлився? Ще й приземлився там, куди летів.
— Але він приземлився в Боготі у 1994 році!
— Тобто через… 55 років? Після того, як піднявся в повітря?
— Так, через 55 років, — підтвердив співробітник. — Коли відкрили двері, то побачили в його салоні 36 скелетів. Але от диво. Чашки з кавою ще були гарячими — хоч минуло 55 років звідтоді, як літак піднявся в повітря. Ще диміли запалені сигарети. Пасажири не встигли їх навіть викурити. На столиках лежали газети з датою: 16 квітня 1939 року. Для розслідування цього випадку була створена комісія експертів.
— І що ж вона встановила? Якщо взагалі могла що встановити.
— На жаль, нічого. Один з експертів так сказав на підсумковій прес— конференції: «Ми уяви не маємо, яким робом літак міг приземлитися. Адже за штурвалом сидів скелет…»
— Гм… Моторошна історія. Боюсь, ще присниться… Скелети за штурвалом літака… А ти один— єдиний живий і сидиш серед тих скелетів — у салоні літака і за його штурвалом… Хоча… Таке якщо й присниться, то лише у фантасмагоричному сні. А воно подається, як таке, що трапилося насправді… Експертів, сподіваюсь, не вхопив грець?
— Ні…
— Слава Богу. А взагалі…
Взагалі, чим, якими законами чи містикою ми зможемо пояснити читачам бодай один з таких випадків?
Репортер розгублено озирнувся, як ніби шукав того, хто йому зміг би підказати правильну відповідь. Але не найшовши нікого, відповів сам, намагаючись, аби голос його пролунав об’єктивно і дещо аж відсторонено:
— Інформацій, про незвичайні, скажемо так, явища, пов’язані з роботою пілотів, вже назбиралося чималенько.
— Я питаю, дружище, як ми пояснимо ці факти своїм читачам? У нас же солідне видання.
— Але йому теж треба дбати про тираж.
— Згоден. Для цього треба іноді друкувати й містику — під виглядом бодай псевдонауки. Але пояснювати хоч якось треба. Свідки є?
— І досить багато. А багато подібних фактів навіть запротокольовані.
— Гм… А може це уява свідків? Самі вигадали, самі й повірили у свою вигадку, га? Простіше, їх підвели власні почуття і багата фантазія. Може таке бути?
— Ну— у, в принципі… Принаймні, не виключається і такий варіант. Як не виключається, що це — наслідки невідомих нам законів Всесвіту. Ще невідомих. Поки що.
— Гм… Будемо валити на невідомі нам закони Всесвіту. Тимчасово повіримо. А зараз… випий кави і поміркуй ще над цими явищами, що їх образно можна назвати як скелети за штурвалом літака, а я там часом прочитаю, що ти цього разу розкопав. Взагалі, молодець. Подібні історії нам дуже потрібні. Хоч ми й не бульварна преса, але дбати про цікавість для читача маємо. Тим паче, до рубрики «Нерозгадані таємниці».
І прочитав:
«20 листопада 1996 року системи ПВО Великобританії зафіксували об’єкт, що на малій висоті наближався до англійського узбережжя з боку На-де-кале.
На запити пілот не відповідав.
Ще по якомусь часі радари його втратили. А знайшли цей літак лише через добу (де він літав цілу добу — ніхто не знає), — в районі мису Саунт— Фортленд. Літак приземлився біля будинку тамтешньої мешканки Марти Кроуфорд. І ось що вона розповіла.
Жінка поралася в дворі, як раптом почула надсадний звук мотора, що линув звідкілясь згори. Він ніби стрімко наближався. Жінка звела голову і побачила в небі літак, що низько— низько летів натужно завиваючи моторами…
Ось він уже над її будинком… Жінка злякалася, що він упаде на дах. Тим більше, його трусонуло і він вже випустив шасі. Стривожена мешканка села не знала куди тікати з власного двору, але, на щастя, літак пронісся далі і десь за садом приземлився на луках. Отямившись, Марта Кроуфорд підбігла до літака, з кабіни якого вже вигулькнула голова в шоломі. Доки жінка добігла, пілот вже вибравсь на крило. Це був молодий чоловік у незнайомій їй військовій формі. На фюзеляжі його літака у чорному колі виднілася велика біла зірка — здається, в Англії таких літаків не було. Дивно!