Смерть Верґілія

— Реальність держави, яку ти будуєш, остаточно здійсниться у царстві духу.

— Царство духу, про яке ти говориш, — уже перед нами; це — держава, римська держава, Римська імперія аж до найдальших її кордонів. Держава і дух — це те саме.

Звідкись іздалеку, хоч насправді злетівши з його власних уст, долинула відповідь:

— Царство свободи… Царство людини і людяности…

— Царство римлян, Верґілію! Адже свобода Греції, дух Греції відродилися в Римі. І ніхто не сприяв цьому більше, ніж ти, саме ти! Еллада була лише задумом, римська держава — це звершення задуму.

І озвавсь голос раба: «Вічне буде це царство, а смерти не буде».

Що це — Авґуст повів мову далі? Важко було щось сказати напевно, бо він воднораз і говорив, і мовчав. Слова нерухомо зависли в покої, у просторі, так ніби були то його найпотаємніші роздуми:

— Держава повинна вернути своїм громадянам тілесну й душевну безпеку, яку вони втратили, забезпечити масам міцний і тривалий мир, захистити їхніх богів і розподілити свободу, врахувавши потреби загального блага. У цьому і тільки у цьому полягає людинолюбство держави — либонь, єдино можливе людинолюбство, але, поза всяким сумнівом, людинолюбство найкраще, хоч нерідко йому і доводиться починати з жорстокости й діяти немилосердно щодо когось окремого чи окремої групи людей, коли на карту поставлено загальне добро, задля якого право когось окремого може й повинне всякчас поступатися праву всієї громади, особиста свобода — свободі Рима, мир прикордонних сусідів — римському миру; далебі, воно вельми суворе, це людинолюбство, що його може запропонувати держава, і воно ще суворіше, коли держава, загальному благу слугуючи і якраз через це у собі його втілюючи, вимагає від кожного з нас служіння взаємного, цілковитої покори перед державною владою, ба більше: держава завжди має право зажадати назад і знищити окреме життя, яке вона захищає своєю могутністю, якщо цього вимагає безпека і захист спільноти. Суворого, залізного людинолюбства — ось чого прагне держава, ось чого маємо ми домагатися разом із нею; це — людинолюбство в буденних реаліях, людинолюбство, зумовлене беззаперечним послухом, підпорядковане законам реальности й позбавлене навіть найменшого м’якосердя; це — суворе людинолюбство Риму, і завдяки цьому людинолюбству Рим став великим…