Зібрання творів у 12 томах. Том 10 [Hurtom.com]

Пиши мені тим часом poste restante 147, а 1-го або 2-го я подам нову адресу. Бувай здорова. Дуже міцно цілую тебе і всіх, «хто в тому дому, у веселому».

Твоя Леся

Люба мамочко.

Починаю одразу з діла 148, щоб не забути: будь ласка, пришли мені мою «гусеницу», сіре плаття і синю шерстяну блузку, з тих, в яких я лежала зимою, я в ній перероблю рукава, і буде мені зовсім хороша блуза, сіру блузу не варт присилати, бо вона вицвіла. Не знаю теж, чи варт посилати тепле пальто і смушевий «гарнітур», люди кажуть, що тут рідко буває 8° морозу, а то не більше 5°, і не довгий час триває холод, я думаю, що, купивши тут осінню куртку, могтиму ходити в ній цілу зиму, як ходила в Софії, де теж бувало по 5° морозу, а часом і більше. В Софії тепле пальто висіло у мене даремне і тільки пороху набиралось. Ще думаю справити собі сукню (плеоназм!), так зв, taylor dress з кавказького сукна (воно страх дешеве і тепле, а притім гарне, похоже на англійські матерії) і шапку теж кавказьку справлю, таку, як у Лілі і Оксани, тут їх масу продають. Крім того, маю вже фланелеву блузу і легку шерстяну сукню («в хмарах»), отже, матиму що надіти на всі demi-saison і quatre saison *, з яких складається тутешня осінь і зима.

Писала мені Оксана Ст[арицька], що ти збираєшся до мене, якщо ти справді хутко думаєш приїхати, то не варт посилати моїх речей поштою, але коли ще не зараз їдеш, то таки пришли, бо в октябрі «гусеница» потрібна людині навіть і в Криму,— вночі тепер не гаряче, і коли б мені не плахта, то було б мені й холодно. Вдень тут тепло, часто громові бурі набігають, море таке чудово гарне, як ніколи літом не бувало, дощ тут ніколи не йде цілий день, а більше вночі або ранком. Нема що казати, сторона ця хоч людьми зневажена, та богом не забута, коли б тільки не була така чужа... Тут, в Чукурларі вся Москва зібралась, кого не спитай: звідки ви? — зараз відповість: «Из

Москвы». Я досі не стріла пікого земляків. Що воно за 8нак?

Писала мені Оксана Ст[арицька], що Маня має грати головну роль в моїй драмі.... Я боюсь, що вона придушить Ореста, сівши біля нього на поруччі крісла. Як ти думаєш? Подаю свій авторський голос за участь Лілі і Оксани Ст[арицької] в моїй драмі. «Пиши мені», як стоїть діло з сею постановкою, все ж таки la vanite d’auteur 149 і мені не чужа... Міцно цілую тебе! До побачення.

Твоя Леся

Мій новий адрес; Ялта. Екатерининская ул., дача Лещинского (выше переулка).

232. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

4 листопада 1897 р. Ялта Ялта, Екатерининская ул.,

д[ача] Лещинского, кв. № 9

23 18^97

Люба мамочко!

От уже, здається, два тижні, як я не писала тобі, і сама не знаю, як се так вийшло, се все той нещасний замір написати «основательного» листа! Та от і знов пишу неосновательного. Твої листи, посланий через Пашку і писаний вкупі з Радою і откритку з Гадяча я отримала, посилку теж отримала — велике спасибі за неї, вона послужила до великих реформ у моєму туалеті. При помочі срібного гапту вийшла дуже елегантна блуза з пес plus ultra не елегантної «лежальної» блузи, таки справді! Мої ученики аж я^ахнулись, як я її вчора наділа. Запевне, рукава в ній тепер модні — вузенькі — і лікті цілі. Чорну кофточку ношу дома з чорною спідницею. Сіра сукня п’а pas de chance 2 — я догляділась, що в ній міль рукава поїла... Якось треба се направити. За фланелевий ліф теж спасибі, я забула про нього написати, а мені він потрібний. Дроздика міцно подякуй за брошку, справді, дуже цікава брошка, варта кримської відплати. Шкода все-таки, що ти не послала гусениці, вони тут, як оказується, досить дорогі, рублів 8 коштує зовсім поганенька, я ще не купила жадної, не зібралась, і свята заважали, оце їх було справжніх та імпровізованих чотири дні наряд, аж обридло. Сьогодні кінчаю одно «яредприємство»: довгу блузу, une robe de chambre *, давню свою мрію. Ти побачиш, яка се хороша річ вийшла, я в ній маю просто величний вигляд; бачиш ти, інакше як negligee 150 не можу тепер довго писати, а вечори тепер безконечні, отже, треба щось робити, ти ж знаєш, що я й на самоті не люблю бути занадто negligee. До того ж, мені треба одежу, варту мого писательського стану. Ся фраза єсть безпосередній скуток тієї телеграми, яку я вчора отримала з Літературного товариства після прочитання моїх «Струн»,— «у кумушки с похвал вскружилась голова»! Подякуй від мене Лисенків, Старицьких і товариство за сей милий мені вираз уваги далекому, в горах загублепому авторові.