Євангелія від Ісуса Христа

�ється, не я винайшов гріх, покарання за нього і страх, який завжди їх супроводжує. Замовкни, нетерпляче урвав його Бог, гріх і Диявол — це дві різні назви для одного й того самого. Для чого? — запитав Ісус. Для моєї відсутності. А в чому причина твоєї відсутності — у тому, що ти відступився від людини, чи в тому, що вона відступилася від тебе? Я ніколи не відступаю. Але погоджуєшся, коли люди відступаються від тебе. Хто відступається від мене, той шукає мене. І якщо він тебе не знаходить, то провина, звісно, падає на Диявола. Ні, не він у цьому винен, це тільки моя провина, бо я не з’являюся там, де мене шукають, — зізнався Бог із несподівано гірким смутком у голосі, так ніби раптом йому відкрилися межі його могутності. Ісус сказав: Говори далі. Є й такі, — повільно почав Бог, які йдуть у пустелю та глухомань, ховаються в печерах і гротах, живуть життям самітників у товаристві лише диких звірів, є й такі, що зачиняються від світу в келіях і монастирях, інші залізають на високі стовпи й живуть там по багато років, їх називають стовпниками, голос Бога ослаб і став ледве чутний, перед зором його божественної уяви тепер проходила нескінченна вервечка людей, тисячі, тисячі, тисячі й тисячі чоловіків і жінок, що в усіх куточках земної кулі прямували до монастирів та обителей, одні з яких були примітивними сільськими будівлями, а інші — розкішними палацами: Вони йдуть туди, щоб служити мені й тобі, служити з ранку до ночі, неспанням і молитвами, усі вони мають одну мету й однакову долю, вони поклонятимуться нам і помиратимуть із нашими іменами на устах, вони називатимуться по-різному: бенедиктинцями, бернардинцями, картезіанцями, августинцями, гільбертинцями, тринітаріями, францисканцями, домініканцями, капуцинами, кармелітами, єзуїтами, і їх буде багато, дуже багато, о, як шкода, що я не можу вигукнути: Боже мій, звідки вас набралося так багато! У цю мить Диявол втрутився до розмови і сказав Ісусові: Зверни увагу на те, що він тобі розповідає про два способи втратити життя: один — через мучеництво, другий — через зречення, їм не досить того, що вони помруть, коли надійде їхній час, ні, вони не хочуть спокійно дочекатися смерті, вони або біжать їй назустріч, роблячи все можливе, щоб їх розп’яли на хрестах, обдерли, обезголовили, спалили, забили камінням, утопили, задушили, четвертували, або самі ховаються в печерах, замикаються у скитах та монастирях, проклинаючи і караючи себе за те, що народилися у плоті і мають тіло, яке дав їм Бог і без якого вони не мали б куди помістити душу, повір, усі ці муки винайшов не Диявол, який із тобою тепер розмовляє. Це все? — запитав Ісус у Бога. Ні, не все, бо ще будуть війни. І війни будуть? І буде велика різанина. Про різанину я вже дещо знаю, я міг би навіть померти під час однієї з них, і шкода, що не помер, бо тепер мені б не довелося чекати, коли мене розіпнуть на хресті. Це я тоді привів твого другого батька в потрібне місце в потрібний час, де він зміг підслухати розмову вояків Ірода, до якої спонукав їх знову ж таки я, й у такий спосіб я врятував тобі життя. Урятувати життя для того, щоб забрати його, коли тобі буде вигідно — це те саме, що двічі вбити. Мета виправдовує засоби, сину мій. З того, що ти мені розповів, мабуть, воно і справді так є: самозречення, добровільне самітництво, страждання і смерть, а тепер ще й війни та різанина, і які ж це війни? Їх буде багато, й вони ніколи не закінчаться, та особливо запеклими будуть ті, в яких люди воюватимуть проти мене і проти тебе в ім’я бога, який ще тільки має з’явитися. Як може з’явитися новий бог, коли бог, якщо він і справді бог, завжди є і завжди буде? Я визнаю, що це зрозуміти важко, а ще важче пояснити, але станеться все так, як я тобі кажу, прийде новий бог і закличе до війни проти нас і тих людей, котрі залишаться нашими послідовниками, а то будуть цілі народи, й мені бракує слів, щоб описати, до якого кровопролиття це спричиниться, до якої бійні та різанини, уяви собі мій вівтар у Храмі Єрусалимському, збільшений у тисячу разів, уяви собі на ньому людей замість тварин, і навіть тоді ти не зможеш виразно собі уявити, чим були хрестові походи. А що це таке й чому ти говориш, ніби вони були, якщо вони тільки мають бути? Не забувай про те, що я час, і тому все, що має відбутися, для мене вже відбулося, а все, що вже відбулося, відбувається щодня. Розкажи мені про хрестові походи. Гаразд, мій сину, усі місця, де ми тепер перебуваємо, включно з Єрусалимом, та інші землі на північ і захід будуть завойовані послідовниками того нового бога, про якого я тобі казав, а наші прихильники, ті, котрі залишаться на нашому боці, докладуть усіх зусиль, щоб прогнати їх з тієї землі, яку ти топтав своїми ногами і яку з таким задоволенням навідую я. Ти небагато сьогодні зробив, щоб вигнати звідси римлян. Я розповідаю тобі про майбутнє, не відвертай моєї уваги. Ну то продовжуй. Ти на цій землі народився, жив і помер. Поки що я не помер. Я вже тобі пояснював, що з мого погляду те, що має відбутися, вже відбулося, і, будь ласка, не уривай мене, коли не хочеш, щоб я замовк. Гаразд, я мовчатиму. Так-от, позаяк ці краї, які нащадки назвуть Святими Місцями, з огляду на те, що ти тут народився, жив і помер, що тут була колиска заснованої тобою релігії, потраплять у негідні руки невірних, то це стане більш аніж достатньою причиною для того, щоб протягом десь років двохсот сюди приходили із Заходу величезні армії з метою відвоювати і зберегти для нашої віри печеру, в якій ти народився, і гору, де ти помер, бо ці два місця наші послідовники вважатимуть найбільшими святинями. Ці війни й називатимуться хрестовими походами? Саме так. І вони завоюють той край, який прагнутимуть завоювати? Ні, але вони повбивають безліч людей. А ті, хто сюди прийде з хрестовими походами? Їх теж загине дуже багато, якщо не більше. І все це робитиметься в наше ім’я? Вони йтимуть на війну з криком: Так хоче Бог! І помиратимуть, повторюючи: Так хоче Бог! Це буде гарна і славна смерть. А мені здається, що такі жертви будуть завеликими. Для свого спасіння, мій сину, душа потребує, щоб тіло було принесене в жертву. Я вже чув подібні слова й раніше, а ти, Пастирю, що скажеш про грандіозні події, які відбудуться в майбутньому? Я думаю, ніхто з тих, у кого збережеться здоровий глузд, не стане звинувачувати Диявола за ту страхітливу бійню та різанину, хіба що якомусь схибленому ідіотові заманеться приписати мені відповідальність за появу нового бога, що стане суперником того, який тут із нами сидить. Мені здається очевидним, що твоєї провини в цьому нема, а щодо тієї надуманої відповідальності, то Диявол, будучи брехнею, ніколи не зможе створити бога, який є істина. Але хто ж тоді створить нового бога? — запитав Пастир. Ісус не знав, що відповісти йому на це запитання. Бог мовчав і далі, і тут із туману пролунав голос. Можливо, цей Бог і той, який прийде, — лише гетероніми?[7] Гетероніми кого? — поцікавився інший голос із туману. Людини, відповів перший голос. Ісус, Бог і Диявол спочатку прикинулися, ніби нічого не чули, але потім переглянулися зі страхом, бо спільний страх має властивість згладжувати різницю між індивідами.