Перше Правило Чарівника

— Мені здалося, що тобі буде приємно побачити маленький образ краси серед неподобства.

— Спасибі, — посміхнулася вона.

— Хочеш її залишити у себе?

Келен ще мить дивилася на пташку, на яскраво-жовте оперення, на те, як та смішно крутить голівкою, а потім підкинула її вгору.

— Не маю права, — сказала вона, дивлячись услід польоту пташки. — Вона повинна бути вільна.

Особа Птахолова освітила усмішка, і він коротко кивнув. Упершись руками в коліна і подавшись вперед, Птахолов довго дивився на будинок духів. Робота наближалася до кінця. Ще день — і все буде готово. Довге сріблясте волосся розсипалося в нього по плечах і впало на обличчя. Келен не могла розгледіти його виразу. Вона відкинулася назад і стала дивитися на Річарда, який порався на даху. Їй до болю хотілося, щоб Річард обійняв її. Прямо зараз. І ставало ще більш боляче від думки, що вона не може собі цього дозволити.

— Ти хочеш убити його, цю людину, Даркена Рала? — Не повертаючись, спитав старий.

— Дуже.

— У тебе вистачить на це сил?

— Ні, — зізналася Келен.

— А у меча Шукача дістане сили вбити його?

— Ні. Чому ти питаєш?

Хмари ставали все темнішими, день хилився до вечора. Вкотре зарядив дощ, сутінки між хатинами згустилися.

— Ти сама сказала, що поруч з сповідницею, яка пристрасно чогось бажає, перебувати небезпечно. Думаю, те саме можна сказати і про Шукача. Може, навіть вірніше.

Келен на мить забарилася, а потім тихо сказала:

— Не стану говорити про те, що Даркен Рал зробив з батьком Річарда, — це змусить тебе ще більше побоюватися Шукача. Але ти повинен знати, що Річард теж відпустив би пташку на волю.

Здавалося, Птахолов беззвучно сміється.

— Ми з тобою занадто хитрі, щоб грати словами. Давай говорити прямо. — Він відкинувся і склав руки на грудях. — Я намагався переконати старійшин, що Річард багато робить для нашого племені. Пояснити їм, як чудово, що він вчить нас таких речей. Старійшини в цьому далеко не впевнені. Вони звикли жити по-старому. Часом вони виявляють таку упертість, що навіть я насилу переношу їх. Я боюся того, що ви з Шукачем зробите з моїм народом, якщо старші скажуть: «Ні».

— Річард дав слово, що не заподіє твоєму народові зла.

— Слова — це слова. Але кров батька сильніше. Або кров сестри.

Келен притулилася до стіни і закуталась в плащ, рятуючись від пронизливого вітру.

— Я сповідниця тому, що такою народилася. Я не хотіла і не домагалася цієї могутності. Якби мені дано було право вибору, я обрала б інше. Я воліла б бути такою ж, як усі люди. Але я повинна жити з тим, що мені дано. Повинна повертати свій дар на благо. Що б ти не думав про сповідниць, щоб про них не думали більшість народу, ми існуємо лише для того, щоб служити людям. Служити Істині. Я люблю народи Серединних Земель, і віддам життя, щоб захистити їх. Щоб зберегти їх свободу. Це все, до чого я прагну. І все ж я одна.

— Річард очей з тебе не зводить. Він доглядає за тобою, охороняє тебе, піклується про тебе.

Келен подивилася на нього краєчком ока.