Наказано вижити

Батлер зрозумів, що його грають. Тому він сказав:

— Ну що ж, справа варта того, аби за неї боротися. Зводьте мене з вашими босами, продумаємо, що робити далі.

— Ви чули про мого боса, — відповів Макграйр. — Це полковник Грейсон Мерфі з Уолл-стріту, його замкнули на біржу, він коштує кілька мільйонів.

— Один Мерфі мало що дасть, — сказав Батлер. — Він сильний хлопець, я розумію, але один він не впорається з такою складною справою, яку ви затіваєте.

Через три дні Макграйр влаштував зустріч Батлеру з колегою Мерфі, біржовим ділком Робертом Кларком.

— Ви хочете точності, — сказав той, — що ж, я згоден. Я коштую тридцять мільйонів доларів, і я готовий вкласти п'ятнадцять у «Легіон», аби тільки солдати зробили те, в чому зацікавлений я і мої друзі.

— А в чому ви зацікавлені?

— У сильній руці, — відповів Кларк. — В тому, щоб у Білому домі сидів хазяїн, а не кривонога демократична розмазня.

— Ви впевнені, що Європа підтримає вас? — запитав Батлер. — Не боїтесь залишитися в ізоляції?

— Не боїмось.

— А я — боюсь.

— Словом, ви відмовляєтесь увійти в наше діло?

І генерал відповів:

— До того часу, поки я не дістану відомостей, як прореагують на ваші міркування в Європі, я утримаюсь від участі в цій справі.

Макграйра послали в Гавр. Там він зустрівся з лідерами французьких фашистів; кагуляри захоплено поставилися до пропозиції «легіонерів» про необхідність воцаріння «сильної руки» в Білому домі.

Контакти з людьми Гітлера й Муссоліні теж подавали надії.

Повернувшися з Європи, Макграйр поїхав до Батлера й сказав йому відверто:

— Америці потрібно негайно змінити систему правління. Ви очолите похід ветеранів на Вашінгтон. Цим ми примусимо Рузвельта відійти вбік. Якщо він буде розсудливий, ми залишимо його на плаву — подібно до італійського короля при Муссоліні. Якщо він не погодиться співробітничати з молодим рухом американського фашизму, ми його скинемо. Лише одна сила спроможна зламати комунізм — це національний фашизм.

— Щоб учинити переворот, потрібна організація, — відзначив генерал Батлер. — Не кидайтесь з кинджалом на гаряче лайно, це виглядає смішно…

— Колишній командор «Американського легіону» Луїс Джонсон[25] сильніший за Мерфі й Кларка разом узятих, — відповів Макграйр. — Він — з нами. І не тільки він. Мене кооптували на пост начальника відділу по прийому почесних гостей «Легіону», я знаю, що кажу, коли запевняю вас у нашій могутності. З нами генерал Дуглас Макартур, а ви знаєте, яка це людина; з нами генерал Макнайдер, а ви знаєте, які банки стоять за ним… Це лише кілька імен з нашого військового клану…

…Після цієї розмови Батлер зробив заяву для преси.

Америка загула…

Але лідер країни далеко не завжди правомочний приймати вольові рішення. Деякі радники уряду, що представляли інтереси провідних банківських і промислових груп, були контактними постатями, які здійснювали зв'язок між справжніми хазяями Америки й адміністрацією. Тому що мільярдер Морган стояв за спиною «Легіону», тому що Форд відкрито симпатизував фашизмові, духу «порядку й закону, з яким не сперечаються», найближчому оточенню Рузвельта була нав'язана лінія, яка визначається просто й гірко: «балансуючи, спустити справу на гальмах».