Тарзан та його звірі. Тарзанів син

За наказом мавполюда Тантор підняв хобота догори, щоб не подряпати його ніжної шкіри об кущі «бома», і пройшов так, наче там нічого не було. Десяток чорношкірих сиділи навпочіпки біля своїх хатин, коли почули шерех і побачили, хто наближається. З переляканим вереском вбий підхопились і чкурнули до воріт. Тантор погнався за ними. Він ненавидів людей і думав, що Корак прийшов на полювання. Але мавполюд завернув його до великого полотняного намету, що стояв посеред галявини, — там мали бути дівчина і викрадач.

Мальбін лежав біля входу в намет у гамаці під невеликою запоною. Він втратив багато крові, рани боліли, і він дуже ослаб. Він здивовано прислухався до криків своїх людей, визирнув і побачив, як вони тікають до воріт. В цей час з-за рогу намету висунулася величезна голова Тантора, а потім з’явився увесь слон. Слуга Мальбіна, який ніколи не був надто прив’язаний до свого пана, чкурнув геть, щойно побачив страшного звіра, і безпомічний Мальбін залишився сам. Слон зупинився за кілька кроків від гамака, в якому лежав поранений. Мальбін застогнав. Він був надто кволий, щоб тікати. Міг лише лежати й дивитися широко розплющеними очима в маленькі очиці розлюченого звіра, від погляду якого холола кров, і очікувати смерті.

І раптом, на його превеликий подив, зі спини слона зістрибнула людина. Мальбін відразу впізнав у цьому дивовижному створінні того, хто згромадив довкола себе великих мавп та бабуїнів, — білого воїна джунглів, що звільнив короля бабуїнів і нацькував розлючену зграю волохатих чортів на нього і Єнсена. Мальбін скоцюрбився від страху.

— Де дівчина? — спитав Корак англійською.

— Яка дівчина? — спитав Мальбін. — Тут нема ніяких дівчат, лише дружини моїх слуг. Хочеш якусь із них?

— Біла дівчина, — відповів Корак. — Не здумай мені брехати — ти її викрав від друзів. Вона в тебе. Де вона?

— Це не я! — закричав Мальбін. — То все англієць, він намовив викрасти її. Він хотів поїхати з нею до Лондона. Вона й сама хотіла їхати. Його звуть Бейнс. От у нього й спитай, якщо ти хочеш знати, де дівчина.

— Я саме від нього! — сказав Корак. — Він мене й послав сюди. Дівчини з ним немає. А тепер годі брехати, кажи правду. Де вона? — Корак погрозливо ступив до шведа.

Мальбін побачив на його обличчі вираз рішучості й люті і здригнувся.

— Я скажу! — закричав він! — Не чіпай мене. Я розповім усе, що знаю. Дівчина була тут, але це Бейнс намовив її лишити своїх друзів, обіцяючи одружитися. Він не знав, хто вона, а я знаю, тому що за її повернення обіцяно велику винагороду. Мені потрібні були тільки гроші. Але вона втекла через річку на моєму каное. Я гнався за нею, але з’явився Бог зна звідки шейх, схопив її, напав на мене й прогнав. А потім прийшов Бейнс, розлючений, що втратив дівчину, і ледь не застрелив мене. Хочеш, то йди до шейха і спитай — він виховував її змалку, як свою доньку.

— То вона не донька шейхова? — спитав Корак.