Зелений дім
- Автор: Варгас Льоса Марио
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00189-8
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Зелений дім». Краткое содержание книги:
Дівчинку з індіанського племені силоміць забирають у батьків, віддають до монастирської місії, потім виганяють на вулицю, і вона потрапляє до будинку розпусти. Розбійник Фусія мріє розбагатіти у будь-який спосіб, але вмирає у злигоднях від прокази. Дон Ансельмо закохується в дівчину-каліку, викрадає її й тайкома від усіх тримає у вежі, де вона трагічно помирає…
— Холодно надворі? — спитав Болас. — Тебе всю трусить.
— Випийте-но цю скляночку, — запропонував Молодий Алехандро. — Це вас зігріє.
Дикунка взяла склянку, витерла губи.
— Отець раптом розлютився, — промовила вона. — У таксі схопив мене за плече, почав торсати. Думала, почне битися.
— Взагалі у нього поганющий характер, — сказав Болас. — Я був упевнений, що він не прийде.
— Доктор Севальйос ще там, сеньйоро? — спитала Дикунка.
— Нещодавно спускався випити кави, — відповіла Чунга, — повідомив, що все так само.
— Чунгіто, налий мені ще скляночку, щоб заспокоїти нерви, — попросив Болас. — Не маю із собою грошей, потім вирахуєш.
Чунга кивнула головою й наповнила по склянці вина йому та Молодому. Потім із пляшкою в руці підійшла до столиків, за якими перешіптувалися дівиці, — може, хочете чогось випити? Ні, сеньйоро, дякуємо. Тоді вже нема чого сидіти, можете собі йти. Почулося перешіптування, рипнув стілець, — сеньйоро, якщо можна, то ми хотіли б залишитись. А Чунга: будь ласка, — і повернулася до бару. Дівиці завели приглушену розмову, музиканти мовчки пили, час від часу позираючи на сходи.
— Чому б вам не заграти що-небудь? — упівголоса запропонувала Чунга. — Якщо він вас почує, то йому, ясна річ, буде приємно.
Болас та Молодий засумнівались, а Дикунка: так, так, сеньйора має рацію, — і тіні за столами перестали шепотітися. Добре, ми заграємо йому. Підійшовши до кутка, де розміщувався оркестр, Болас сів на ослінчик, приставлений до стіни, Молодий підняв з підлоги гітару. Вони почали з трісте і лише через деякий час зважилися заспівати. Спершу крізь зуби, неохоче, але поволі підвищували голос і врешті знову стали невимушеними та жвавими. Коли виконували одну з композицій Молодого, то з особливим піднесенням вимовляли слова, а Болас від хвилювання навіть збивався з тону й замовкав. Чунга піднесла їм по склянці вина. Вона також виглядала схвильованою й тримала себе не так самовпевнено, як завжди, а ходила навшпиньках, не розмахуючи руками, ні на кого не дивлячись, немовби перелякана чи знічена. Сеньйоро, спускається доктор Севальйос. Болас та Молодий перестали грати, дівиці встали, Чунга й Дикунка підбігли до сходів.
— Я зробив йому укол. — Доктор Севальйос витер чоло хусточкою. — Проте нема чого себе тішити. Отець Гарсія біля нього. Власне, його він зараз найбільше потребує, моліться за його душу.
Він облизав губи, — Чунго, мені страшенно хочеться пити, там нагорі дуже спечно. Чунга пішла до бару й повернулася зі склянкою пива. Доктор Севальйос вже сидів за столом разом з Молодим, Боласом і Дикункою. Дівиці, повернувшись на свої місця, почали знову перешіптуватися поміж собою.
— Таке життя, — сказав доктор Севальйос, випив і на якусь мить заплющив очі. — Кожного з нас це колись спіткає. А мене набагато швидше, ніж вас.
— Він дуже страждає, докторе? — спитав Болас п’яним голосом, але очі його були тверезими.
— Ні, саме для цього я й зробив йому укол, — відповів доктор. — Він непритомний. Іноді на хвилинку приходить до тями, але болю не відчуває.
— Вони грали для нього, — прошепотіла Чунга також зміненим голосом, кліпаючи очима. — Ми подумали, що це йому сподобається.
— В кімнаті нічого не було чути, — сказав доктор. — Але я трошки глухий, може, Ансельмо й чув. Хотів би я знати, скільки йому насправді років? Понад вісімдесят, це напевне. Він старший від мене, а мені вже за сьомий десяток. Налий мені ще скляночку, Чунго.
Розмова урвалась, і вони сиділи так досить довго. Чунга іноді вставала, підходила до бару, приносила пиво чи піско. Дівиці то дзижчали, мов потурбовані оси, то таємниче шепотілися. І раптом всі встали й підбігли до сходів, якими спускався отець Гарсія без капелюха й шарфа, роблячи якісь знаки докторові Севальйосу. Тримаючись за поруччя, той піднявся сходами і зник у коридорі. Отче, що трапилося? — вибухнуло кілька запитань відразу, але, ніби злякавшись галасу, всі одночасно замовкли. Отець Гарсія, затинаючись, бурмотів щось, у нього цокотіли зуби, а непритомний погляд не затримувався на жодному обличчі. Молодий і Болас стояли, обійнявшись, хтось із них плакав. Через хвилину почали плакати, стогнати й ойкати дівиці, обіймаючи одна одну. І лише Чунга та Дикунка підтримували під руки отця Гарсію, який тремтів і витріщував очі. Удвох вони дотягли його до крісла; геть безсилий, він не чинив опору. Згодом очі його, облямовані великими синіми колами, проясніли й втупилися в порожнечу. Трохи пізніше на сходах з’явився доктор Севальйос, який неквапом, з похиленою головою, зійшов униз, витираючи собі шию хустинкою.