Оповідання та повісті, окрушини
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: ТВОРИ В П'ЯТИ ТОМАХ #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Оповідання та повісті, окрушини». Краткое содержание книги:
Шлюбна обручка — пересторога, але не охорона від зради.
Будь справедливе, серце! Ми з тобою можемо страждати від того, що нас не люблять, але гніватися за це — як же ж нерозумно й не… тактовно!
Коли від людського віку одняти безвідповідальне дитинство, телячі роки перехідного періоду, шал молодості й хворобливу старість, то для жнив достиглого ума залишається не так уже й багато. А тому: темпо, женці, темпо!
Шановний голово колгоспу, я безмірно рада високим удоям ваших корів, гарному виглядові поросят, чудовому самопочуттю телят, але чи не були б ви ласкаві познайомити мене ще й з людьми?
«І яке ти право маєш, черепино недобита, про своє спасення дбати там, де гине міліон»? (Іван Франко «Іван Вишенський»). За цю одну мисль я виписала б вже авторові паспорт у безсмертя.
Наші безплідні нарікання на «стандарт» та «шаблон» кінець кінцем теж перетворились у стандартний шаблон.
В дитинстві ходив «сон коло вікон, а дрімота коло плота», а тепер його, ледачого, і насонними пілюлями не заманиш!
Хочете викликати заздрість у сусіда? Засукайте рукави по лікті, візьміть рюкзак на плечі й подайтеся в напрямку вокзалу…
Приклад на пропорцію: настрій співака мається так до пісні, як публіка до її виконання.
Як би нам не докучив мозоль, однак ми пальця не позбавимось.
Старенька з підмальованими губками, може, не зовсім природне явище, зате яке зворушливе…
— Бреши мені, — благала без взаємності закохана жінка.
Любимо людину не за її форму, а за зміст. Так воно-то так, але до змісту добираємося, зваблені формою.
Спати, їсти, займатися фізкультурою, ходити на роботу, слухати лекції, відвідувати кіно і театр, читати розумні книги, — господи, а коли жити?
Смерть була б цікавим експериментом, коли б можна було його повторити.
Те, чим ми хвалимося у старшому віці, — розсудок — є часто найзвичайнісіньке зістарення почуттів.
Твої руки й ноги, моя дорога, тоді теж були великі й незграбні. Це тільки його любов робила їх «рученьками» й «ніженьками».
Перефраза церковної заповіді: не кради у біднішого від себе.
Метод привчання людей до точності: не спізнюйся, коли тебе чекають, і не чекай, коли до тебе запізнюються.
Коли б ти був такий принциповий в чайових, що їх отримуєш від держави, як в тих, що не даєш офіціантові, я сказала б: «Оце людина!»
Не носи, моя кохана, коралів з горобини, бо вкрадуть їх у тебе, а може, й тебе з ними.
Мені сподобалось, як він сказав: «О господи, ще не стало спогадом, а вже таке гарне».
— Що за чудова троянда! — сказав хлопець, ковзнувши поглядом по декольте дівочого плаття, до крайчика якого була приколота квітка.
— Може бути, — відповіла скромно дівчина, — тільки вона з колючками.
З громадськими чеснотами, як з дівочою невинністю: насміхаються з неї ті, що вже її втратили.
Вірність в коханні — це не пережиток, діти, а ласка природи, якою наділяє вона своїх обранців.
Ти не прийшов, бо пішов дощ, а краплина на шибі мого вікна нашептала мені: «То тільки привід, то тільки привід».
— Минула пора, коли я черпала щастя ополониками. Тепер спасибі долі й за десертні ложечки, — сказала жінка, яка зналася на ціні часу.
Яке ж ти право маєш говорити від імені народу, коли не знаєш, чим той народ вечеряє і з якими думами прокидається вранці?
Щойно революція переконала аристократію, що кров має тільки один — червоний колір.
Найдогідніший час для кар'єри — це вузький просмик між «ще замолодий» і «вже застарий». Та влучити в нього однаково, що сліпому голку всилити.