Девід Копперфілд

Мила моя, серце ваше пройняте жорстокістю до мене, — і це справедлива жорстокість, я знаю, — але якщо серце ваше жорстоке, люба моя, то порадьтеся з тим, кому я завдала найбільшої образи, з тим, чиєю дружиною мала я бути, порадьтеся з ним, перш ніж вирішите не зважати на мої жалісні благання! Коли він знайде в собі досить жалю сказати, щоб ви написали мені кілька слів, — а він це скаже, о, він це скаже, якщо тільки ви спитаєте його, бо він зав­жди був такий мужній і такий добрий! — тоді лише скажіть йому, що коли вночі я чую подуви вітру, то здається мені, що вітер розгнівався, побачивши його і дядька самотніми, і скаржиться богові на мене. Скажіть йому, що якби мені судилося померти завтра (о, якби я була готова віддати богові душу, то померла б з радістю!), то останні мої слова були б благословенням йому і дядькові, молитвою за щасливе його життя!»