Ведмеже місто
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-08-5
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ведмеже місто». Краткое содержание книги:
Біля її імені.
50
Ана вибігає в ніч, навіть не знаючи куди. Погляд панічно блукає, аж поки вона не бачить лампи з освітленої доріжки і не чує крик. Добігши до краю узлісся, вона все бачить. Кевіна і свою найкращу подругу. Він стоїть на колінах, істерично ридає. Майя розвертається і відходить від нього, минає дерева і зупиняється, ніби закам’яніла, коли помічає Ану. Дві п’ятнадцятирічні дівчинки дивляться одна одній в очі. Потім підходять і обіймаються, не кажучи ні слова, і йдуть додому.
Наступного дня, з самого ранку Ана прийде на доріжку й підбере з землі патрон. Покладе його на місце, до іншої татової амуніції. Якщо її коли-небудь запитають, де вона була тієї ночі, вона відповість, що вдома. Якщо її коли-небудь запитають, щó тієї ночі робила її найкраща подруга, вона скаже: «На жаль, я цього не бачила».
Відчиняються двері до льодової арени. Заходить хлопець на милицях. Петер саме йде коридором, минаючи роздягальню, але здивовано зупиняється.
— Беньяміне…
Він не знає, що сказати далі. Ніколи не знає, як повестися в таких справах. Єдине, що він може сказати:
— Як твоя нога?
Беньї дивиться повз нього — на майданчик. Як і всі, хто обожнює останній сантиметр, перед тим як підлога перетвориться на лід, він навіть звідси відчуває помах крил. Його зіниці знову фокусуються на Петерові, і він відповідає:
— До першого матчу основної команди заживе. Якщо Суне вирішить, що я готовий.
Петер хмурніє. Ніяково прокашлюється.
— Беньї… тут таке… ми не зможемо навіть платити зарплату основній команді… Господи, можливо, восени у нас навіть не буде клубу.
Беньї переносить вагу на ногу. Цього разу — на здорову, а не на поламану.
— Я просто хочу грати.
Петер сміється.
— Припини, Беньї, та з твоїм, бляха, талантом і серцем ти можеш СТАТИ великим гравцем. Я серйозно. За пару років ти можеш грати на елітному рівні. У Геді буде фантастична команда, фінансові ресурси… там у тебе будуть кращі можливості для розвитку.
Беньї байдуже знизує плечима. Відповідає коротко й безкомпромісно:
— Але я з Бйорнстада.
Коли того року в льодовій арені відкриють школу ковзанярів, тренерами виберуть чотирьох підлітків. Вони стануть у центральному колі, розфарбованому в кольори клубу: зелений, білий і коричневий — як ліс, лід і земля. Ці краї створили хокейний клуб, який подібний на них. Міцний і твердий у своїй любові й у всьому іншому.
Хлопці подивляться на ведмедя, намальованого в них під ногами. Дітьми вони боялися його, часом і зараз бояться. Амат, Захаріас, Бубу і Беньямін: двом щойно виповнилося шістнадцять, двом скоро буде по вісімнадцять. За десять років двоє з них будуть професіоналами. Один стане татом. Одного не буде в живих.
У Беньї дзвонить телефон. Він не відповідає. Телефон знову дзвонить, він дістає його з кишені й дивиться на номер. Глибоко і різко вдихає, а тоді вимикає мобільник.
На автобусній зупинці стоїть басист із валізою. Він востаннє набирає той самий номер. Тоді сідає до автобуса й від’їжджає. Він ніколи сюди не повернеться, але через десять років він випадково побачить по телевізору обличчя Беньяміна і миттю про все згадає. Пучки пальців і погляди. Склянки на стертій барній стійці, дим у мовчазному лісі. Згадає відчуття, коли до шкіри торкається сніг, що падає в березні, і хлопця з сумними очима і диким серцем, який учив його їздити на ковзанах.
Коли діти виходять на лід, переступають той самий сантиметр і втрачають рівновагу, хлопці в центрі сміються і допомагають малим підвестися. Намагаються пояснити, що є інші способи гальмувати — і не треба врізатися обличчям у бортик.
Ніхто з них не побачить першого кроку дитини, яка останньою виходить на лід. Їй чотири роки, маленьке худе дівча в завеликих рукавичках і вся в синцях — таких, які всі помічають, але про які ніхто не запитує. Шолом сповзає їй на обличчя, але однаково видно погляд.
Адрі й Суне підуть за нею, готові підхопити дівчинку, якщо виникне потреба, аж поки не зрозуміють, що не потрібно. У наступному сезоні четверо хлопців у центрі зберуть нову основну команду, але це не матиме значення, бо через десять років не їхні імена змусять людей у цьому місті розправляти плечі.
Усі будуть прибріхувати й запевняти, що були там і все бачили. Перші кроки на льоду тієї дівчинки, яка стане найбільшим талантом за всю історію клубу. Всі будуть говорити, що вони ще тоді знали.