Твори в 12 томах. Том 11
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #11
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори в 12 томах. Том 11». Краткое содержание книги:
— Примусьте його нахилити голову, це весь секрет безпеки, — промовив король дресирувальників тихим, напруженим голосом. — А, ти так? Ну, на ще.
Розгніваний Ганнібал, припадаючи, щоб стрибнути, підвів був голову, але новий удар по носі змусив його нахилити її, і цар звірів позадкував, носом до підлоги, а в горлі і десь аж у грудях йому клекотіло глухе гарчання.
— Дивіться, — сказав Колінз, рушив слідом і вперіщив лева ще раз, підганяючи його відступати швидше. — Людина — хазяїн, бо вона вміє думати, — провадив він свою лекцію. — Треба тільки, щоб голова керувала тілом, от і все. Передбачайте, що хоче зробити звір, і випереджайте його. Ось дивіться, як я його приборкаю. Він не такий страшний, як йому хочеться думати. І цю думку, поки вона ще не закоренилася, треба вибити йому з голови. Я це й зроблю мітлищем. Дивіться.
Він прогнав звіра задки через усю клітку, раз у раз б’ючи його по носі й не даючи йому підвести голови.
— Ось я зараз зажену його в кут.
І Ганнібал, гарчачи, рикаючи, пирхаючи, пригинаючи голову та намагаючись відмахнутись передніми лапами від настирливого мітлища, покірливо позадкував у куток і підібгав під себе зад, немов силкувався згорнутись у клубочок, зробитися меншим, сховатися сам у себе. Морду він тримав весь час нахилену вниз, а тому стрибнути ніяк не міг. І раптом він повільно підвів голову й позіхнув. А Колінз, бачивши, що він підводить голову повільно, і знаючи раніше за самого Ганнібала, що він зараз позіхне, цього разу не вдарив його.
— Ось я його й приборкав, — оголосив Колінз, уперше заговоривши веселим, не напруженим голосом. — Коли лев у самому розпалі бою позіхає, можете бути певні, що він не сказився. Він сповна розуму, бо якби ні, то стрибав би й махав лапами, а не позіхав. Він знає, що його побито і, позіхаючи, ніби каже: «Я здаюся. Заради господа бога дай мені спокій. Ніс у мене прикро болить. Я б радий із тобою поквитатись, та не можу. Я зроблю все, що хочеш, і буду слухняний, тільки не бий мене по моєму бідному зболілому носі».
Але людина — хазяїн, і вона по дасть відбути себе так легко. Вбийте йому в голову, що ви пан над ним. Утовчіть це в нього. Не спиняйтеся, коли він здасться. Присилуйте його ковтнути ліки й облизати ложку. Примусьте лизати вашу ногу, що стоїть йому на карку й топче його в порох. Приневольте лизати палицю, що його била. Дивіться!
І Ганнібал, найбільший з усіх левів у неволі, ще з цілими зубами, спійманий у джунглях уже дорослим, справжній цар звірів, скулився що дужче й забився ще глибше в куток перед грізним мітлищем у руці в маленького щуплявенького чоловічка. Спина його зігнулася так, що він і зовсім уже не міг стрибнути, а голову він пригинав нижче й нижче під груди в ганебній покорі, спираючись ліктями на підлогу й затуляючи бідного зболілого носа могутніми лапами, якими міг би за один помах роздерти Колінза й випустити з нього дух.
— Може, він і прикидається, — сказав Колінз, — та однаково йому доведеться лизати мою ногу й палицю. Дивіться!
Він підняв ліву ногу — не боязко й нерішуче, а швидко й твердо, — і поставив левові на шию. Мітлище було піднесене для удару: Колінз наперед знав, що може спасти левові на думку, й уже наготувався дати відсіч.
І Ганнібал зробив те, що мусив зробити, що призначила йому природа. Він рвучко підвів голову й роззявив здоровезну пащеку, щоб угородити блискучі білі ікла в тонку, обтягнену шовковою шкарпеткою щиколодку над низьким жовтим черевиком. Та ікла не вгородились у неї. Вони ще не просунулись і п’ятої частини відстані, коли піднесене мітлище клепнуло по носі й примусило лева знов нахилити голову вниз, до грудей і затулити носа лапами.
— Він не сказився, — оголосив Колінз. — Багато чи мало в нього тями, але він добре тямить, що я за нього розумніший і вже його подужав. Якби він сказився, він би цього не тямив і я б не знав наперед, що він хоче зробити, а отже, не зміг би його випереджати, і він би вже порозтягав мої тельбухи по всій клітці.
Він почав штрикати Ганнібала кінцем мітлища, за кожним разом підносячи його напоготові для удару. А могутній лев лежав та гарчав безсило й за кожним штурханом повертав морду ближче й ближче до Колінзової ноги, аж урешті висолопив червоного язика й лизнув черевик, що не вельми делікатно спирався йому на шию, а потім і палицю, що тільки-но так боляче била його.