Галка

— Віддихаюсь! — винуватим голосом мовив Галка.

— Послухай мене, братику Август, — звернувся командир до хлопця, — По шосе, до якого йдемо, їздить Шернер?

— Аякже! Це ж дорога на Салдус.

— Куди веде цей шлях, ми знаємо, — відповів Кудрявий. — А чи курсує ним командуючий?..

— Дядя говорив, що їздить! — упевнено сказав Август.

— Вполювати б нам цього тигра! Знайти десь на повороті ялинничок або чагарники і чатувати на авто Шернера. Вранці особливо. Га, браття? — поділився своїм планом командир, гадаючи, що настрій у всіх і в Галки бодай трохи поліпшиться.

— Кулемет треба! — ствердив Латиш, розмірковуючи. — Кулемет і бронебійні кулі…

— Ручний кулемет, загорнений у плащ-палатку, лежить разом із запасними радіобатареями під корінням ялини!.. — пригадав Короп, який стріляв з «дегтяря», коли ще був на кордоні. — Там, на тому місці, дикі кабани розпотрошили наші мішки.

— А мені в естонському гвардійському корпусі доводилося бути за першого номера, — озвався Орел.

— Що скаже начштабу? — звернувся до Галки командир.

Кудрявий рідко коли називав радиста начштабом уже тому, що посада ця більше символічна, хоча Галка міг бути б начштабом партизанського загону. Хлопець здатний мислити, кумекає в обстановці, ставить у критичних ситуаціях себе на місце ворога, прагне у тих ситуаціях розіграти кілька варіантів, щоб порівняти їх, зіставити, а потім уже вирішувати. Кудрявий певен, що все це у Галки ще з школи, коли з хлопцями грав у війну і читав книги про неї. Зорова пам'ять добра: побачив деталь — і запам'ятав. Уміє орієнтуватися на місцевості. Нарешті, Галка, як ніхто інший з них, знаходить контакт з людьми. Щось є в нього таке, що зовсім незнайомі люди, бачачи його навіть у німецькій уніформі, пізнають без розмови: він — радянський, як це траплялося під час минулого бойового завдання.

— То як, братику-кролику? Потривожимо Шернера?

— Не завадило б! Але ж чи їхатиме він тільки з охороною? Все одно — фантазія, — зітхнув Галка.

— Чому?

Чому? Галка і сам не знав, чому так сказав хлопцям. Просто йому було зараз не до Шернера. Перед очима весь час понівечена кулями Тайда. Він карав себе за свій жарт: «Чого торохтиш, мейтинес, кістками?..» Треба було помінятися у літаку з Тайдою місцем, і тоді б вона приземлилася біля Кудрявого, може, на ту ж берізку, біля якої десантувався Галка. Думав про співвідношення у житті випадку і закономірності. Однак приходив до висновку, що гору таки бере випадок. На війні — особливо. Її парашут опустився по інший бік шосе. Тому вона ї шукала їх не там, де потрібно. А тепер нема Тайди із золотавим, як латиський бурштин, волоссям, крізь пасма-промені якого поблискували синюваті камінчики у золотих сережках.

Думаючи про це, Галка кидав погляд на Латиша, знаючи достеменно, як тому тяжко після втрати Тайди, своєї коханої, своєї, можна сказати, дружини. Що з того, що шлюб той не оформлений? До німців же не підеш розписуватися… А скажи своїм підполковникам, здіймуть такий галас, що не радий будеш. І Короп, мабуть, проти таких стосунків, які були в Артура й Тайди. Як же — війна, дисципліна.