Відкрите суспільство та його вороги

У наступних розділах я проаналізую деякі положення методу Маркса і при цьому намагатимуся завжди підкреслювати ті з його поглядів, що мають непересічне значення. Але насамперед я торкнуся безпосередньо Марксової критики психологізму, тобто його аргументів на користь автономної науки про суспільство, що її не можна зводити до психології, і лише після цього спробую показати фатальну слабкість і руйнівні наслідки його історицизму.

Розділ 14. Автономність соціології

Стисле формулювання Марксової опозиції психологізму1 — досить вірогідної теорії, за якою всі закони суспільного життя мають зводитися, зрештою, до психологічних законів «людської природи», міститься у відомому його виразі: «Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість»2. Основне завдання цього та двох наступних розділів полягає у витлумаченні цього виразу Маркса. Відразу зазначу, що аналізуючи антипсихологізм Маркса, яким його бачу, я розвиваю концепцію, під якою готовий підписатися сам.

Найпростішою ілюстрацією і першим кроком у нашому дослідженні може бути звертання до проблеми так званих правил екзогамії, тобто проблеми пояснення поширених серед найрізноманітніших культур шлюбних законів, безперечно призначених для запобігання інбридингу. Мілль та його психологічна школа соціології (пізніше до неї приєдналися багато психоаналітиків) намагалися пояснити ці правила «людською природою», скажімо, певною інстинктивною відразою до інцесту (розвинутою, можливо, через природний відбір або «пригнічення»), і певне народне наївне пояснення цього явища навряд чи й відрізнялося б від такого пояснення. Проте, керуючися думкою, що міститься у виразі Маркса, можна припустити, що все було навпаки, тобто цей інстинкт був, радше, результатом виховання, себто наслідком, а не причиною соціальних правил і традицій, що вимагали екзогамії і забороняли інцест3. Очевидно, що обидва ці підходи прямо відповідають дуже давній проблемі: соціальні правила мають «природне» чи «договірне» походження (що детально розглянуто нами в розділі 5). Обраний для ілюстрації приклад не дає можливості визначити, яка з двох теорій правильна: та, що пояснює традиційні соціальні правила інстинктами, чи та, що пояснює існуючі інстинкти цими традиційними соціальними правилами. Виявилося, однак, що є можливість експериментального вирішення цих проблем, якщо співставити їх з безперечно інстинктивною відразою до змій. Ця відраза видається інстинктивною, або «природною», бо проявляється не лише в людей, а й в усіх людиноподібних і більшості простих мавп. Проте експерименти показали, що цей страх обумовлений. Він виникає під впливом виховання не тільки в людей, але також і в шимпанзе, адже малі діти4 й малі шимпанзе, ненавчені боятися змій, цього інстинкту ще не виявляють. Знаменний приклад. З нього видно, що така відраза — явище, безперечно, універсальне — існує не лише в людей. Проте якби ця звичка і не була такою мірою універсальною, ми б і тоді мали докази проти її походження від інстинкту (хоч такі докази і небезпечні, оскільки існують звичаї, які сприяють придушенню інстинктів), щоб переконатися в хибності протилежного погляду. Загальне поширення моделей поведінки не є вирішальним аргументом на користь їхнього інстинктивного характеру або закоріненості в «людській природі».