Слiди на дорозi

Це здавалося ідеальним варіантом — пропадати на кілька годин, і при цьому батьки були б свято переконані, що я на тренуванні.

Але на щастя, все ж таки спробував позайматись. І знаєте, мені так сподобалось, що я не пропускав жодного тренування. Більше за те, згодом навіть приїжджав на тренування на дві години раніше за інших, займався із тренером, доки ще нікого не було, а потім ще дві години з рештою.

Спершу, ясна річ, боксував гірше за однокласників, які займалися довше за мене, і дуже болісно це переживав. Зачіпав той факт, що я в чомусь слабший за них, і це мотивувало. Я розширив свої тренування і став бігати вечорами. Попервах по два кілометри, згодом — по три, а пізніше — по шість і по дев’ять. Був переконаний: коли тренуватимуся більше, то матиму перевагу над іншими. Мої слабкості змушували працювати все більше і все частіше. Ходив на тренування вже не тричі на тиждень, а щодня. Позаяк грошей на спортінвентар у мене не було, тренер, побачивши мої старання, подарував старі радянські рукавиці зі шкіри лами та з кінським ворсом. Усі їх називали крабами через зовнішню подібність із клешнями. Такі самі рукавички можна побачити на Мохаммеді Алі під час його боїв. Дійсно, рукавички були дуже старі, але добрі. Я досягнув рівня однокласників за місяць, при тому, що вони займалися три. Ну, а я через три місяці вже стояв у парах із розрядниками, а через півроку з КМСами. На мене звернув увагу один дядько, який також займався в тому залі. Свого часу він нокаутував чемпіона Європи, але потім усе втратив, бо захопився алкоголем і наркотиками. Він став тренувати мене індивідуально, тоді як усі тренувалися групою. Я зростав дуже швидко.

І раптом змінюється тренер, з ним приходить до секції багато нових хлопців та йдуть деякі старі. Пішов і дядько, що займався зі мною індивідуально. Взагалі тренування продовжувались, і все було непогано. Та одного разу тренер покликав мене до себе у каптьорку, показав на стілець, запропонував сісти. Я відмовився, бо не хотів охолоджуватися, позаяк запросив він мене безпосередньо під час заняття. Почав розповідати про майбутні змагання, а я уважно слухав. І раптом після слів про розряд, який, як він сказав, мені світить, прозвучала фраза про суму в 700 гривень. Мені стало не по собі. Я нічого не відповів цьому старому упирю, просто розвернувся, попрямував до роздягальні, перевдягнувся, пішов і більше ніколи туди не повертався. За кілька місяців тренувань, нехай їх було небагато, я по-справжньому полюбив бокс. Ні, навіть не полюбив, я захворів боксом. Аж так, що уві сні придумував для себе нові комбінації. І раптом дізнаюся, що це все не має значення. Не важливо, як добре я боксую, бо коли не заплачу грошей, то жодних титулів у мене не буде. Він вимагав хабаря!

Я пішов займатися до іншого залу і ніколи вже не повертався. Жодні змагання мене більше не цікавили, і я просто тренувався у своє задоволення, доки не пішов до війська. Мовчки приходив, відпрацьовував дві години і йшов. Я дуже любив бокс. Але тепер я любив його мовчки.