Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Тим часом Опізо, [посол папський], прийшов, несучи вінець [і] обіцяючи: «Ти матимеш поміч од Папи»…
Він, отож, прийняв вінець од бога, од церкви Святих апостолів, від престолу святого Петра, і від отця свого, папи Іннокентія, і від усіх єпископів своїх» [18, с. 412–413].
Зауважимо, що Константинопольської патріархії з 1204 до 1261 року не могло існувати після падіння Константинополя під час четвертого Хрестового походу, організованого Папою Римським Інокентієм III.«Після довгих роздумів і коливань Данило відновив перервані раніше перемовини і згодився прийняти королівську корону від папи Іннокентія IV та допустити до церковної унії в обмін на хрестовий похід проти татар» [53, с. 22].
За свідченням російського історика і випускника Духовної академії Максима Берлінського:
«1252… Около сего времени, с дозволения правительствовавшего в Киеве Льва Даниловича, сына великого князя, некоторый доминиканец Иакинф заложил в Киеве на Подоле первый римский костёл и монастырь, который и поныне известен под именем Екатерининского греческого монастыря» [134, с. 76].
Надіюся, читачі розуміють, що «викладач географії, натуральної та громадянської історії» не міг писати в кінці XVIII століття (1788 рік) та на початку XIX століття (до 1834 року) щось антиросійське і неузгоджене в імперії.
Отож, ми цитуємо офіційну державну думку Російської імперії станом на кінець XVIII — початок XIX століть.
Ось її продовження:
«1257… Напоследок Данило Романович, видя, что от союза с римским папою и принятия его догматов никакой выгоды не предвидится, а европейской помощи и того меньше, отложился от него чрез укорительную писанную к Римскому двору грамоту и выгнал из Киевского и Галицкого княжений всех католицких бискупов, чем подал причину непримиримой ссоры с римским папою, который, кроме всяких анафем, старался даже возбудить против него (Данила Галицького. — В.Б.) крестный поход, но от сих угроз и предприятий римского двора никаких худых следствий не произошло, а князь сей оставался по-прежнему владетелем Киевского княжения» [134, с. 76].
Як бачимо, офіційна імперська московська думка в кінці XVIII століття, коли Максим Берлінський навчався в Київській духовній академії (1776–1786), ще дотримувалася постулату про належність Києва у 1252–1257 роках до Великого Галицько-Волинського князівства. Києвом у ті роки правив син Данила Галицького — Лев.
Що цікаво, «Екатерининский греческий монастырь», перебудований із католицького костелу XIII століття, існував ще за життя Максима Берлінського. Маємо стовідсотково достовірні факти.
Людина, яка закінчила Київську (православну) духовну академію, не могла помилитися в таких принципових питаннях.
Послухаємо сучасних істориків:
«Коронація була досить скромною, можливо, через бажання занадто не привертати увагу татар. Але допомога так і не надійшла…» [53, с. 22].
Звичайно, посилання сучасних українських істориків на «бажання занадто не привертати увагу татар» — є досить примітивним.
Данило Галицький зі своєю державою у п’ятдесяті роки XIII століття зробив доленосний європейський вибір, та Європа на чолі зі Святим Римським престолом, зайнята внутрішніми чварами та жорстоким протистоянням із Константинополем, не подала йому руки навзаєм. Уже «1255 року (папа Олександр IV) дозволив литовському князю Миндовгу воювати Галицько-Волинську землю» [53, с. 22].
І останнє, на що звертаю увагу читачів:
«Княжение сего престола (Данила Галицького. — В.Б.) по пространству земель… довольно было важно, ибо к нему принадлежали тогда и Галицкое, и Острожское, и Волынское (про Київське говорилося раніше. — В.Б.), а князь писался царём или королём всия Руси» [134, с. 76–77].
Тобто, російські офіційні джерела в першій половині XIX століття, спираючись на давні документи, стверджували, що уже в часи Данила Галицького було Острозьке князівство і належало до володінь Великого князя Данила Галицького.
Помер Данило Галицький, за Літописом Руським, 1264 року, і, звичайно, престол Великого князівства посів його брат Василько. Хоча московська історіографія, щоби вигадати зайві чвари у Великому Галицько-Волинському князівстві, стверджує, що престол держави посів молодший син Данила — Шварно.
Князь Василько Романович