Що сказано
- Автор: Мельничук Аскольд
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-20-1
- Переводчик: Елена Васильевна Фешовец
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Що сказано». Краткое содержание книги:
Відзначений численними престижними нагородами, цей вишуканий, трагічний і водночас іронічний роман нащадка українських еміґрантів із Нью-Джерсі першим увів українську тему в американський літературний мейнстрім.
Обмежене і захищене зі сходу і заходу, півночі й півдня Роздоріжжя змінювалося, зростало, спілкувалося, горіло і відбудовувалось, знов горіло і воскресало, мов Фенікс. І як саме місто впоряджалося й окультурювалось, так і люди, колись грубуваті як дерева, вчились одягатися, голитись, купатись, читати, купувати, продавати, обманювати, брехати. Дерева споглядали, як меншають люди. Замшілі яблуні в садах Забобонів дивувалися, чому нове покоління не зриває їхніх плодів, чому їм потрібна драбина, адже в давнину Тур сідав на яблуню, мов на ослін, і попивав вино з череп-чаші.
Ставка — життя або смерть
У 1942 році Зенон Забобон, шістдесятирічний, лисіючий, але жвавий, мав чимало приятелів серед нацистів.
Він невтомно працював у шпиталі святого Кирила, поруч залізничного вокзалу, куди німецькі офіцери вчащали грати в карти або залицятися до жіночого персоналу.
Сідаючи з капітаном чи навіть полковником за шахи чи бридж, він заступався за декого з краян, що вскочили в халепу зі владою. Німці, хоч і свідомі його зв’язків із партизанами, слухали уважно. Не маючи жодного наміру створити обіцяну вільну і незалежну Україну, вони потребували буферної держави між собою і Росією. Зенон їм видавався гідним довіри: сказав прямо, що краще б вони сюди не приходили. Але його зневагу пом’якшував неабиякий прагматизм.
Через нього німці знали, хто що робить. «Хто ріже телефонні дроти?» — питав капітан Райхман. Або: «Хто ставить діжки з тухлою рибою під поліцейський відділок?».
Зенон нікого не виказував. Але німці могли бути певні, що відтоді телефонним дротам дадуть спокій, а постачання риби припиниться.
Він приходив до шпиталю щодня близько пів на четверту. Вони сідали до шахівниці: Зенон пихкав люлькою чи покусував вушко окулярів, Райхман затягувався Lucky Strike’ом, розділяючи кожне речення вологим кашлем.
— Вам треба до лікаря, — радив Зенон.
— Це моя ядуха. У дитинстві дуже дошкуляла. До того ж, міське повітря…
— Зрозуміло.
— Ви ж не залишите тут свого слона?
Кахи.
Коли Зенон збирався зачепити дражливе питання, він прискорював гру. Страх поразки не давав супернику розслабитись.
— Я знаю, ви затримали Руденка.
— Того палія?
— Це вигадали росіяни…
— Кажете?
— На жаль…
— Я перегляну справу. Самі знаєте, якою руйнівною є дезінформація.
Зенон відповів англійською:
— Quite[5].
Ще однією підставою підтримувати стосунки з німцями було те, що в його помешканні переховувалися євреї. Їх було п’ятеро: колишній колега Едик Ґлік із родиною.
Якось проти ночі, через кілька місяців після приходу німців, Зенон відчинив двері на чийсь стук. І стрівся з темними очима Едика Ґліка. Обличчя у того було наче сажею мазане.
— Німці ходять до гетто щоночі. Щоночі забирають людей. Іноді там же й розстрілюють, — сказав Едик.
— Знаю, — відповів Зенон. — Де твої?
Дружина і трійко дітей Едика чекали, чим закінчиться розмова, унизу під сходами.
Вже у квартирі Едик розповів Зенонові з Наталкою, як вони пробрались у вагонетку, що вивозила мерців із гетто, і в слушний момент звідти вискочили.
Решту ночі всі разом зводили в коморі фальшиву стіну, за якою ховалися п’ятеро Ґліків — інакше кажучи, жили. Їхнє мініатюрне житло нагадувало Ластівці склеп.
Тепер Ластівка переважно сиділа вдома. Німці нарешті закрили університет, у якому вона вчилася акторської майстерності. І кілька місяців не дотягнула до диплому. З нудьги вона влаштовувала вистави перед домашніми: кресала чечітку, наслідувала Едіт Піаф, Марлен Дітріх і готувалася грати Офелію в підпільній театральній трупі. П’ятеро Ґліків захоплено плескали в долоні.
— Шкода, мене там не буде, щоб кинути тобі троянди, — казав Едик.
Факт: німці бачили, як Ґліки заходили в будинок.
— Та лишіть ви їм їхніх жидів, — кахикнув Райхман. — Що нам п’ятьма більше чи менше? Зенон нам важливіший.
5
Цілком, абсолютно (англ.).