Усі системи червоні
- Автор: Велс Марта
- Серия: Щоденники робота-кіллера #1
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Усі системи червоні». Краткое содержание книги:
SecUnits не сентиментальні один до одного. Ми не друзі, як персонажі серіалів. Ми, як і люди, не можемо повністю довіряти один одному, навіть якщо працюємо разом. Навіть якщо у вас немає клієнтів, які вирішили порозважатися, наказавши своїм SecUnits битися один з одним.
Сканування зафіксувало датчики периметра як мертві, а дрони не збирали жодних попереджувальних сигналів. HubSystem у DeltFall була вимкнена, і без неї теоретично ніхто всередині не міг би отримати доступ до нашої стрічки чи комунікацій. Ми перетнули периметр і вийшли на посадкову зону за їхніми хопперами. Вони були між нами і першим середовищем існування, збоку був гараж для транспортних засобів. Я підводив нас під кутом, намагаючись тримати у полі зору двері головного середовища існування, але також перевіряв грунт. В основному це була прим'ята трава від усіх пішохідних перевезень та посадок у хоппери. З метеорологічного звіту, який ми отримали перед відмовою супутника, минулої ночі тут пішов дощ, і бруд вже затвердів. Відтоді ніякої активності.
Я передав цю інформацію Менсі через свій канал, а вона розповіла іншим. Знизивши голос, Пін-Лі сказала: «Отже, це сталося тоді, коли хтось знищив супутник, щоб ми не могли поговорити з ними по комунікації».
«На них не могли напасти», — прошепотів Оверс. Не було підстав шепотіти, але я зрозумів його вагання. «На цій планеті більше нікого немає».
«На цій планеті нікого не повинно бути», — похмуро уточнив Ратті з нашого хоппера.
На цій планеті були ще три SecUnits, які не були зв'язані зі мною, і це було досить небезпечно. Я отримав візуальну інформацію про люк головного середовища існування і побачив, що він закритий, не було жодних ознак того, що щось пробивався всередину. Безпілотники вже облетіли всю конструкцію і показали мені, що інші входи теж закриті. Щось відбулося всередині. Ворожа фауна не підходить до дверей і не просить впустити її всередину. Я надіслав зображення у канал Менси і вголос сказав: «Доктор Менса, було б краще, якби я пішов далі один».
Вона завагалася, переглядаючи те, що я їй щойно надіслав. Я бачив, як її плечі напружуються. Я думаю, що вона прийшла до того ж висновку, що і я. Або принаймні зізналася собі, що це найсильніший варіант. Вона сказала: «Добре. Ми будемо чекати тут. Переконайтесь, що ми можемо стежити за вашими діями через ваші камери».
Вона сказала «ми», і не сказала би цього, якби це було не так, на відміну від деяких моїх клієнтів. Я дозволив надсилати стрічку з своєї польової камери всім чотирьом і рушив уперед.
Узявши чотири безпілотники і залишивши два, щоб вони продовжували кружляти по периметру, я перевірив гараж для автомобілів, проходячи повз нього. Він був відкритий з одного боку, а в глибині стояло кілька герметичних шаф для зберігання. Усі чотири наземні транспортні засоби були на місці, без електроенергії, без слідів останніх відвідин, тому я не заходив всередину. Я огляну невеликі місця для зберігання пізніше, якщо ми не знайдемо людей чи частин їх тіл у жилих кімнатах.
Я підійшов до дверей першого місця проживання. У нас не було коду для входу, тому я очікував, що мені доведеться підривати двері, але коли я натиснув кнопку, вони відкрилися. Я надрукував Менсі у стрічці, що більше не буду говорити вголос у комунікації.
Вона передала підтвердження у стрічці, і я почув, як вона наказала іншим, щоб вони відключились від мого каналу та голосового спілкування, і що вона буде єдиною, хто розмовлятиме зі мною, щоб я не відволікався. Менса недооцінювала мою здатність ігнорувати людей, але я оцінив її думку. Ратті прошепотів: «Будь обережний», і теж відімкнувся.
Перший безпілотник пролетів через зону шафок для костюмів і потрапив до першого коридору. — Жодних костюмів не бракує, - сказала Менса мені на вухо, аналізуючи відео з камери безпілотника. Я відправив усі чотири безпілотники вперед, до внутрішніх приміщень. Це було краще середовище проживання, ніж наше, ширші зали, новіший інтер'єр. Крізь фільтри просочився беззвучний запах тління і розкладання, незважаючи на мій шолом. Я попрямував до центру, де мала бути основна зона екіпажу.
Вогні все ще були ввімкнені, а повітря щось шепотіло крізь вентиляційні отвори, але я не міг потрапити до їхньої SecSystem, бо вона була вимкнута. Я скучив за камерами.
Біля дверей у хаб я знайшов першого SecUnit. Він розкинувся спиною на підлозі, обладунки на грудях були пронизані чимось, що зробило отвір шириною приблизно десять сантиметрів і трохи глибшим. Нас важко вбити, але можливо. Я зробив коротке сканування, щоб переконатися, що він інертний, потім переступив його і пройшов у зону екіпажу.