Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

— Гадаю, це слушне зауваження, — завважила Фібі, окинувши поглядом кімнату. — Тож запитання стоїть таким чином: що спричинило божевілля нашого будинку? Якийсь злий дух? Чи якийсь біс? А може, це сам будинок повстав проти нас?

— Невже він на нас розлютився? — здивувалася Пейдж.

— Малоймовірно, — заперечила Пайпер. — За увесь час, що ми тут жили — тобто, не тільки ми, а всі покоління Холівеллів — цей будинок ніколи не поставав проти нас із власної волі, без впливу якоїсь сторонньої сили. Ніколи.

Вона подумки повернулася у той час, коли Фібі виявила, що у підвалі жив Вуґі, а Коул, колишній чоловік Фібі, удався до заклинання, щоб вигнати з будинку злі чари. Обидва інциденти стали можливими тому, що Холівелл Менор знаходився і знаходиться досі саме над порталом до потойбічного світу.

«Але ж цей портал не розчиняється сам по собі, — подумала Пайпер. — Холівелл Менор завжди був райським куточком для доброї магії».

Ці думки вона озвучувати не стала, а вголос промовила:

— А ти «Книгу таїнств» продивилася?

Пейдж ствердно кивнула, узявши руки в боки.

— Ми і книгу вивчили вздовж і впоперек, і магічним кристалом користалися — присягаюся! Фібі навіть взялася написати заклинання, яке б допомогло виявити причини того, що трапилося у ванній.

— Так, але окрім ванної ми маємо тепер ще й спальню та їдальню, — зазначила Пайпер.

— Не кажучи вже про волаючу їжу та химерні проблеми з водогоном, з якими нам довелося нещодавно зіткнутися, — додала Фібі. — Вочевидь, усе це має зв’язок.

— Гадаю, нам треба скласти якесь загальне, всеосяжне заклинання, — діловитим тоном мовила Пайпер. — Фібі, ти не намагалася вийти на якесь передчуття? — Хоча Фібі і не володіла здатністю створювати пророче видіння за власним бажанням, усе ж їй інколи вдавалося навіяти його, доторкнувшись до того чи іншого магічно зарядженого предмета.

Фібі заперечливо похитала головою:

— У мене нічого не виходить.

Пайпер тяжко зітхнула:

— Може, нам знову слід зазирнути у «Книгу таїнств», га? Тепер, коли наша проблема стала розлогішою? Спробуймо, бо гірше не буде. — Вона наполегливо тупнула ногою. — А взагалі-то, мені треба звідси вшиватися, поки у мене знову не почалися перейми! — І, підхопивши Ваята з підлоги, Пайпер пішла з сестрами до сходів, що вели на горище.

Першою ознакою того, що нагорі не все гаразд, виявився звук дверей, що то розчинялися, то відчинялися, наче від поривів сильного вітру.

— Ну-ну! Як ви гадаєте, — іронічно спитала Пейдж, — що ж то за звук такий?

— Як на мене… — зазначила Пайпер, задумливо нахиливши голову вбік і уважно прислухавшись, — як на мене, то цей звук нагадує гепання дверей ванної кімнати, коли вони розчиняються від сильного протягу, бо чорна діра всмоктувала у себе повітря.

Сестри перезирнулися.

Раптом почувся низький свист. Порив ураганного вітру знову з хряскотом розчахнув двері до ванної і ледь не позбивав сестер з ніг.