Карти на стіл
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- Переводчик: Лілія Яким
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Карти на стіл». Краткое содержание книги:
На другому листочку вже не так легко прослідкувати за грою, бо тут багато викреслень. Але це, ймовірно, говорить нам щось про самого майора Деспарда. Бачимо, що він людина, яка любить з одного лише погляду знати, що і де відбувається. Цифри у нього маленькі й виразно засвідчують його характер.
Далі у нас листочок із підрахунками місіс Лоррімер. Вона з доктором Робертсом проти двох інших. Прямо епічна битва – цифри так і наростають горою по обидва боки. Тоді наш лікар оголошує більше взяток, ніж може взяти, і місіс Лоррімер з Робертсом ідуть на спад. Проте не забуваймо, що вони обоє першокласні гравці, тож сильно ніколи не опускаються. Коли переоцінка можливостей з боку лікаря призводить до необдуманих торгів, то інша сторона прагне відігратися на контрі. Ось, подивіться, ці цифри говорять нам про втрачені подвійні взятки. Цей почерк промовистий, витончений, дуже розбірливий, рішучий.
А ось і останній рахунок із незакінченим робером. Як бачите, я позбирав листки з балами, написаними рукою кожного з гравців. Тут цифри доволі виразні. Вже немає таких великих балів, як у попередньому робері. Мабуть, тому, що лікар грав із міс Мередіт, а вона вкрай обережна гравчиня. Ну а його занадто впевнена манера гри лише посилювала її обережність!
Ви, можливо, гадаєте, що мої запитання безглузді? Але це не так. Я хочу зрозуміти характери цих чотирьох гравців. А коли я запитую лише про гру, то всі вони охоче й без вагань відповідають.
– Я ніколи не вважав ваші запитання безглуздими, мсьє Пуаро, – промовив Баттл. – Бо вже не раз бачив вас у ділі, щоб припустити таку думку. Просто у всіх свої методи роботи. І я приймаю це. Я ніколи не тримаю своїх підлеглих на короткому повідку. Кожен повинен сам з’ясувати, як йому зручніше працюється. Але нам краще не вдаватися в дискусії зараз, бо нас іще чекає юна леді.
Енн Мередіт мала засмучений вигляд. Вона зупинилася у дверях. Її дихання було нерівним. Суперінтендант умить став по-батьківськи турботливим. Він підвівся, підсунув дівчині стілець і розвернув його так, щоб тій було зручно.
– Прошу, сідайте, міс Мередіт. Не переживайте. Я знаю, що все це здається вам жахливим, але насправді все не так погано.
– Навіть не знаю, чи може бути щось гірше, – тихо промовила дівчина. – Який кошмар… боже, який кошмар… Подумати лишень, що хтось із нас… хтось із нас насправді…
– Дозвольте про це потурбуватися мені, – добродушно промовив поліціянт. – Що ж, міс Мередіт, може, ви нам спершу назвете свою адресу?
– Котедж «Вендон», Воллінґфорд.
– Можливо, маєте адресу в місті?
– Ні, я зупинилась у своєму клубі на кілька днів.
– Що це за клуб?
– Військово-морський клуб для жінок.
– Зрозуміло. Міс Мередіт, скажіть, будь ласка, як добре ви знали містера Шайтану?
– Я майже зовсім його не знала. Він мене завжди дуже лякав.
– Чому ж?
– Таким уже він був! Та його страхітлива посмішка! І те, як він нахилявся над вами під час розмови. Так, ніби от-от укусить.
– Ви давно з ним знайомі?
– Близько дев’яти місяців. Ми познайомились у Швейцарії під час зимового спортивного сезону.
– Ніколи навіть подумати не міг, що він займається зимовими видами спорту, – здивовано промовив Баттл.
– Він лише катався на ковзанах. Був пречудовим фігуристом. Умів робити різні фігури та прийоми.
– Так-так, це вже більше на нього схоже. Чи часто ви з ним бачилися опісля?
– Ну, досить часто. Він запрошував мене на вечірки й таке інше. Там було вельми весело.
– Проте сам він вам не подобався?
– Ні, він здавався мені моторошним.
– Але у вас не було жодних особливих причин боятися його? – обережно запитав Баттл.
Енн Мередіт звела на суперінтенданта свої широко розплющені ясні очі.
– Особливих причин? Та ні.
– Гаразд. Тоді перейдімо до сьогоднішнього вечора. Чи ви взагалі вставали сьогодні з-за столу?
– Гадаю, що ні. Ой, так. Здається, разочок вставала. Я обійшла стіл, щоб поглянути на карти інших гравців.
– І після того більше не підводилися?
– Не підводилася.
– Ви в цьому абсолютно впевнені, міс Мередіт?
Щоки дівчини несподівано залилися рум’янцем.
– Ой, ні, здається, я ще раз пройшлася кімнатою.
– Гаразд. Ви мені пробачте, міс Мередіт, але спробуйте говорити правду. Я розумію, що ви на нервах, а коли люди хвилюються, то… то буває так, що видають бажане за дійсне. Але з цього ніколи не виходить нічого хорошого. Отже, ви таки пройшлися кімнатою. Чи підходили ви до містера Шайтани?