Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
— Гарно проводиш канікули, Дадлі? — спитав він лагідно.
Дадлі заскімлив. Гаррі бачив, як він ще міцніше стис руками свою масивну сідницю.
Фред і Джордж повернулись у вітальню з Гарріною валізою і враз... помітили Дадлі. На їхніх обличчях розпливлися однакові капосні посмішки.
— Ну що ж, — мовив містер Візлі. — Час рушати.
Він підтягнув рукави мантії і витяг чарівну паличку. Гаррі побачив, як Дурслі притислися до стіни.
— Інсендіо! — вигукнув містер Візлі, скерувавши чарівну паличку на пролом у стіні за собою.
В каміні відразу спалахнув вогонь. Він весело потріскував, ніби горів там не одну годину. Містер Візлі витяг з кишені невеличку торбинку, розв'язав, узяв з неї жменьку порошку і жбурнув його в полум'я. Від цього воно стало смарагдово-зеленим і розгорілося з новою силою.
— Давай, Фреде, — звелів містер Візлі.
— Іду, — сказав Фред. — Ой, ні... хвилиночку..
З Фредової кишені випала торбинка з цукерками. Великі, товсті іриски в барвистих обгортках розлетілися по всій кімнаті.
Фред почав поспіхом їх збирати, запихаючи в кишеню, а тоді бадьоро помахав рукою Дурслям і ступив прямо в полум'я, вигукнувши "Барліг!" Тітка Петунія здригнулася й зойкнула. Щось свиснуло, і Фред зник.
— Зараз ти, Джордже, — розпорядився містер Візлі, — разом з валізою.
Гаррі допоміг Джорджеві затягти валізу в полум'я й перевернути її на бік, щоб легше було втримати. Джордж вигукнув "Барліг!" і теж зі свистом щез.
— Роне, ти наступний, — сказав містер Візлі.
— Бувайте, — весело попрощався Рон з Дурслями. Він широко всміхнувся Гаррі, ступив у полум'я, крикнув "Барліг!" і зник.
Тепер залишилися тільки Гаррі та містер Візлі.
— Ну... то прощавайте, — сказав Дурслям Гаррі.
Вони нічого не відповіли. Гаррі рушив до вогню і вже переступав через край каміна, коли містер Візлі схопив його за плече.
— Гаррі з вами попрощався, — мовив він. — Чи ви не чули?
— Нічого страшного, — сказав Гаррі до містера Візлі. — Якщо чесно, то мені все одно...
Але містер Візлі не забирав руки з Гарріного плеча.
— Ви ж не побачите свого племінника аж до наступного літа, — обурено звернувся він до дядька Вернона. — Невже ви не хочете попрощатися?
Обличчя дядька Вернона люто скривилося. Думка, що його повчає чоловік, який щойно розвалив півстіни його вітальні, завдавала йому невимовних мук.
Проте містер Візлі тримав у руці чарівну паличку, і крихітні очиці дядька Вернона зиркнули на неї, перш ніж він силувано видушив: "До побачення".
— Бувайте, — відповів Гаррі, стаючи однією ногою в зелене полум'я, яке приємно дихало теплом.
Та тієї миті за його спиною пролунав жахливий здушений стогін, а потім заверещала тітка Петунія.
Гаррі озирнувся. Дадлі вже не ховався за спинами батьків. Він стояв рачки біля столика для кави, душився й випльовував з себе якусь довгу фіолетову слизьку штуку, що стирчала йому з рота. Ще за секунду ошелешений Гаррі зрозумів, що довга штука — то Дадлів язик, а на підлозі біля нього лежала барвиста обгортка з іриски.
Тітка Петунія кинулася до Дадлі, схопилася за кінець розпухлого язика і спробувала видерти його з рота. Не дивно, що Дадлі заверещав і заплювався ще більше, намагаючись її відштовхнути. Дядько Вернон ревів і розмахував руками, а містер Візлі теж мусив закричати — щоб його почули.
— Не бійтеся, я йому допоможу! — заволав він і кинувся до Дадлі, націливши на нього чарівну паличку. Однак тітка Петунія заверещала ще несамовитіше і впала на Дадлі, затуляючи його від містера Візлі.
— Ні, справді! — вигукнув у відчаї містер Візлі. — Це проста процедура... то була іриска... мій син Фред... він такий жартівник... це просте заклинаннярозбухання... принаймні я так гадаю... прошу вас, я все виправлю...
Та Дурслі не лише не заспокоїлися, а ще дужче запанікували. Тітка Петунія істерично ридала, смикаючи Дадлі за язика, ніби вирішила його вирвати. Дадлі задихався, не витримуючи подвійного тиску матері та власного язика. А дядько Вернон, цілком утративши глузд, ухопив порцелянову фігурку, що стояла на серванті, і щосили жбурнув її в містера Візлі. Той пригнувся, і фігурка розлетілася на друзки у знищеному каміні.
— Та ну що ви! — сердито вигукнув містер Візлі, змахнувши чарівною паличкою. — Я ж хочу допомогти!
Ревучи, мов поранений гіпопотам, дядько Вернон схопив іще якусь фігурку.