Останній берег

— Може, з Теміри? Це на східному узбережжі. Тамтешні купці торгують з усіма Широтами.

Архімаг ствердно кивнув.

— Але, мій пане, — обережно зауважив Арен, — твою вимову важко назвати енладською...

— Знаю. Вона в мене ґонтійська, — засміявся його супутник і поглянув на обрій — саме почало світати. — І все ж я гадаю, що зможу ще дечого в тебе навчитися. Отож, ми з тобою — темірці, наш човен називається "Дельфін", і я ніякий не маг, не повелитель, не Яструб, а... Як мене звати?

— Сокіл, повелителю.

Арен промовив це і прикусив язика.

— Вправляйся, небоже, — сказав Архімаг. — Треба просто більше вправлятися. Ти ж ніколи ніким, крім принца, не був... А от мені таки довелося побувати у бувальцях! Але, між іншим, Архімагом я був чи не найменше... Та годі про це! Отже, ми з тобою пливемо на південь за емелем — знаєш, це такі сині камінці, на яких заведено різьбити різні помічні закляття. По-моєму, на Енладі їх неабияк цінують. Здається, з допомогою цих камінців лікують і біль у попереку, і нежить, і печію, а також коли шию надме чи язика прикусиш...

Арена це розсмішило і він зареготав. Саме в цю мить човен високо зринув на гребені дужої хвилі, і на обрії перед ним сяйнув золотавий край вранішнього сонця, що піднімалося з морських глибин. Яструб стояв, тримаючись однією рукою за щоглу, тому що човен хитало таки добряче. Зустрівши перші промені весняного рівнодення, він раптом заспівав якусь давню пісню. І хоч Арен не знав Істинної Мови, якою розмовляють маги і дракони, проте у голосі Яструба він відчував щиру радість — у чіткому ритмі його співу хвилі набігали одна на одну, а новий день приходив на зміну ночі, і ніхто не міг порушити цієї одвічної рівноваги. У небі кричали чайки, берег Твіля залишився далеко позаду — човен опинився серед неозорих водних просторів, залитих сонячним світлом. То було Потаємне море.

Хоча Ґорт знаходиться наче й не дуже далеко від острова Роук, а все ж мандрівники провели у морі цілих три дні. Перед відплиттям Архімаг прагнув якнайшвидше вирушити в путь — здавалося, його дратує будь-яке зволікання, однак він одразу повеселішав, щойно "Світозор" покинув Твільську гавань. Коли захищений магією острів Мудреців зник за обрієм, вітер перемінився, але Яструб вирішив не викликати попутного чар-вітру, хоча на його місці будь-який вітровод вчинив би саме так. Натомість маг узявся вчити Арена керувати човном при постійному зустрічному вітрі — вони не одну годину маневрували поміж скелями, якими рясніло море біля східного узбережжя острова Ісель. Уранці, на другий день подорожі, почався затяжний дощ — пронизливий, крижаний березневий дощ, але Яструб і пальцем не поворухнув, щоб угамувати негоду. Арен подумав про це наступної ночі, коли вони, окутані непроникною холодною мрякою, от-от мали увійти у Ґортську гавань: дивовижно, але за весь час їхнього знайомства Архімаг жодного разу не скористався магією!