Євреї на Україні
- Автор: Шестопал Матвей Михайлович
- Серия: Історія України #1
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Оріяни"
- ISBN: 966-7373-06-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Євреї на Україні». Краткое содержание книги:
“Исчезла всякая возможность рассчитывать в будущем на образование среднего сословия, которое было бы в состоянии положить с одной стороны преграду шляхетскому господству, с другой — оказать помощь крестьянам для выхода их из тяжелого положения”.67
Згадана вже радянська дослідниця О.С.Компан відзначає, що євреї, зайняті головним чином торгівлею і лихварством, не тільки самі дуже швидко наживали величезні багатства, а й створювали неабиякі джерела прибутків для поміщиків — власників міст, які сприяли євреям. З середовища досвідченого в різних господарських і грошових справах єврейського міщанства рекрутувалися кадри орендарів для панських маєтків. Ці орендарі “розглядали орендовані ними маєтки винятково як об’єкт для наживи і були безжальні у витисканні прибутків з населення”.68
Найбільш хижацьким методом експлуатації було споювання населення горілкою. Карл Маркс відзначав: “Как только распространяется употребление водки, для них (пол. та укр. євреїв. — Авт.), при их умеренности, это становится средством порабощения народа; вытягивали все наличные деньги у крестьян… Их грязные корчмы стали единственными гостиницами для путешественников”.69
Горілчаний промисел на Україні відомий здавна. Першими винайшли спосіб виготовлення алкоголю з очищеного винного спирту араби ще в ІX ст. У XІІІ ст. горілка з’явилася в Європі, вживалася як ліки і продавалася по аптеках. Наприкінці XІV ст. (в 1398 р.) від генуезців, які торгували з Переяславом і Ромнами, потрапляє на Україну. У першій пол. XVІ ст. проникає в Москву і поширюється на всьому північному сході.70
Горілкою торгували казна, поміщики, шляхта, які заводили шинки і здавали в оренду. “Для пана и шляхтича, — пише дослідник цього питання Прижов, — немыслимо было спуститься до занятия каким бы то ни было промыслом, а тем более корчемным… И вот на помощь шляхте явилось жидовское племя”.71
Євреї, орендуючи також шляхи, ставили потім мало не на кожному кілометрі по одному-два шинки. Укладаючи угоди з панами, євреї брали в оренду не тільки шинки, а й цілі міста разом з навколишніми селами та людьми в них. Для прикладу наведемо зразок такого “листа орендовного”, даного князем Сангушком.
“Я, Григорій Сангушко Кошерський, і Софія з Головчина Сангушкова Кошерська ознаймуєм тим нашим арендовним листом, що дня 10 апріля року 1594 арендовали єсмо добра наші нижчепойменовані славетному пану Абраму Шмойловичу, і жонє його Риклі Юдинні, і потемкам його: містечко Кошар з селами Кошур Старий, Кругель, Краснодуб’я, Городелець, двір Мизів і село Мизову, селище Борзова Черемшанка, з чиншами грошовими, з корчмами, шинками всякого напою, з данню медовою, а боярами і зо всіма людьми тяглими і нетяглими, з їх ріллями, роботами, підводами, в тих перелічених містах і селах мешкаючими, з бортним деревом, з ставами, млинами і їх вимелками, коториє тепер в тих пойменованих містах і селах суть і потім збудовані будуть, з озерами, з гонами бобровими, з полями, сіножатями, борами, лісами, гаями, дібровами, з фільварками, з гумнами, збіжжям всіляким на полі засіянім, зо всіма пожитками як пойменованими, так і не пойменованими, нічого собі не зоставуючи, на п’ять літ повних, до 10 апріля 1599 року за п’ять тисяч золотих польських… Он (Шмойлович) ведлуг сего листу арендовного, от нас йому под печатми і с подписами власних рук наших даного, (має право) держати, і вживати, і вшелякіє пожитки на себе брати, а також всіх підданих наших судити, радити, винних і непослушних подлуг виступків їх винами і горлом карати”.72
Містечко Кошар — нині місто Камінь-Каширський, райцентр Волинської області. В історії міст і сіл УРСР про нього сказано: “У 1595 році Г.Сангушко віддав Камінь-Каширський в оренду А.Шмойловичу на 5 років за 5 тис. злотих. Орендар нещадно пригноблював селян, примушував їх виконувати значно більші повинності”.73
Тому ж “славетному пану Абрамові Шмойловичеві, жидові Турійському і потемкам їх” князь Олександр Пронський передав ув оренду “место і замок Локач з селянами, і фольварками, і зо всіма пожитками, до нього належачими, на три лєта зупелниє, за 12 тисяч золотих польських”. Договір також уступав новому власникові право “подданих судити, винних і непослушних водлуг виступков їх без апеляцій до нас карати, би теж і горлом”.74
Повідомляючи про цей факт з минулого райцентру Локачі на Волині, історія міст і сіл України підкреслює: “Орендарі ще більше посилили експлуатацію жителів містечка та навколишніх сіл”.75 Навіть така благородна справа, як книгодрукування. теж не уникла згубного впливу орендаторського втручання. Славнозвісна львівська друкарня, заснована в XVІ ст. Іваном Федоровим, через кілька років “опинилася в руках кредиторів-Жидів, і всі дальші заходи видавця коло того, аби знову поставити її на ноги, не привели до нічого — навіть коли запомігся він грошима у Острозького”. Федоров “так і вмер, не пустивши в рух нової друкарні”.76