П’ятнадцятирічний капітан

— Мій любий хлопчику, — відказала, усміхаючись, місіс Велдон. — Той пес — звали його Муні-то — не був таким ученим, як тобі здається. Коли вірити тому, що мені розповідали, він не міг розрізняти літери, з^яких мав складати слова. Річ тут була в іншому. Його хазяїн, хитрий американець, помітивши, що в Муніто надзвичайно тонкий слух, вирішив обернути це собі на користь. Він став розвивати це чуття й досяг урешті неабияких успіхів.

— Чого ж він досяг, місіс Велдон? — спитав Дік Сенд, якого ця розповідь зацікавила не менше, ніж малого Джека.

— А ось чого, друже мій. Коли Муніто мав «працювати» перед глядачами, на столі розкладали кубики з літерами. Собака ходив по столу, чекаючи, поки хтось назве слово, щоб потім його скласти. Але неодмінною умовою було те, щоб це слово почув його хазяїн.

— Отже, коли б хазяїна не було… — почав був юнак.

— …то пес нічого не зміг би скласти, — доказала місіс Веддон. — І ось чому. Кубики з літерами лежали на столі. Муніто ходив туди й сюди вздовж цієї абетки. Коли він підходив до літери, яку мав узяти для названого слова, то зупинявся. Але зупинявся тому, що чув те, чого ніхто з публіки не міг почути — клацання зубочистки в кишені американця. Оце клацання й було для Муніто сигналом. Він брав кубик, далі другий, третій… Отак урешті й виходило слово.

— Оце й весь секрет? — вигукнув Дік Сенд.

— Оце й весь секрет. Дуже просто, як і все в циркових фокусах. Без американця Муніто не був би Муніто. Тим-то мене й дивує, що Самюеля Вернона — якщо це він був хазяїном Дінго, — немає поблизу, а пес однаково впізнає літери.

— Це й справді дуже дивно, — погодився капітан Халл. — Однак бачите — пес бере тільки дві літери, завжди ті самі, а не складає будь-яке назване слово. Зрештою, той собака, що дзвонив біля монастирської брами, щоб дістати недоїдки, призначені для роздачі старцям, або ж той, що через день, навпереміну з іншим псом, крутив рожен і не хотів робити цю роботу не в свою чергу, — можливо, ці собаки досягли більших успіхів у розумовій діяльності, яка властива людині. Та хай там як, а перед нами незаперечний факт: з усіх літер абетки Дінго вибрав тільки дві — «С» і «В». Інших він, здається, не знає. Тож треба зробити висновок: з якихось невідомих нам причин у його свідомості закарбувались тільки оці дві літери.

— Ет, капітане Халл, — мовив юний матрос, — якби-то Дінго вмів говорити! Отоді б він пояснив нам, що значать ці дві літери і чому він ненавидить нашого кока!

— Ще й як ненавидить! — відповів капітан Халл, саме коли Дінго, позіхнувши, показав свої страшні ікла. — Невже ми про це ніколи не дізнаємось?