Інше ґроно проникнень і свідчень
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-129-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Інше ґроно проникнень і свідчень». Краткое содержание книги:
Тепер я намагаюся згадати: що ж стало тим поштовхом, тим фатальним імпульсом, котрий змусив мене сказати ці три слова? Може, хтось із дівчат нагадав мені чарівну Баффі? Але після коктейлів, усіх тих «маргарит», «кривавих мері» і «подвійних лонґів», ми всі були скорше «буххі», аніж «баффі». Може, сухий кістковий стукіт більярдних куль породив підсвідоме прагнення цвинтарної містики? Танцюючі кістяки там усякі, черепи, срака-дошка… Невідомо.
Цвинтар, у свою чергу, зустрів нас поганим освітленням. Не вистачало червоної лампи справа і синьої зліва. Себто, голлівуду. Я вирішив додавати пекельного настрою і час від часу вимикав ліхтарика. Наші баффі від того трохи попискували.
«Шо ти робиш?» — нарешті спитала приємна дівчина А.
«Пильнуй лівого борта, мала, — порадив я. — Ота нечисть підкрадається переважно зліва».
«Там щось є», — сказала найприємніша дівчина Н.
«Де?» — спитав власник газети.
В цей момент ліхтарі стали блимати.
«Га?» — спитала Н.
І ми побачили могилу вампіра. Й щось біля неї.
Потім кожний висував свою версію, але всі погоджувалися з тим, що нечисть лізла через кущі і була переважно чорного кольору. Кожний, безперечно, відчував щось своє. В мене виникли всі можливі асоціації від Барлоу з Салема до «Чужого-3» і Дракули від Френка Копполи. Така вже природа начитаної людини — що б не відбулося, робити посилання на відповідну сторінку відповідного тому. Це фатальніше, аніж постійне невезіння у подвійному карамболі. Ще я побачив мацаки тої істоти. Немов чорні кістки, загорнуті у зотліле дрантя. Виявилося, що ніхто, окрім мене, тих мацаків не бачив.
Приємна дівчина А. потім стверджувала, клялася і божилася, що чорна сила видавала звуки на межі людського сприйняття. І що всі втрати взуття при втечі якось пов'язані саме із цим феноменом. Ми сперечалися. Суперечки виникли також щодо того, хто ж, врешті-решт, почав тікати першим. Я взяв ганьбу на свої рамена. Ми повернулися під вогні та лямпи великого міста, пішли до нічного клубу і довели його персонал до тихої істерики. Горілка була теплою, до шампаньки накидали льодів. Салати виявилися невмотивовано дорогими, капустяними і замішаними на дешевому майонезі львівського жиркомбінату «Щедрий дар». Розмова мляво крутилася навколо лиликів і кажанів. Я пригадав щось з репертуару діда А., але успіху не мав. Всі думали про своє.
Ще пізніше приємна дівчина А. сказала:
«Я розповім про все це сестрі».
«Нащо?» — насторожився я.
«Вона про таке любить слухати».
Я міг би замислитися щодо строкатості людських уподобань, але найприємніша дівчина Н. запропонувала кращий варіант релаксації. Передранкові сни були сині. Й червонуваті праворуч.
Люки жорстокого світу
«Катя живе у жорстокому світі», — чую я крізь дрімоту рекламну настанову вікторини «Нє радісь красівой». Ще мить плюс півмиті — і я уві сні. Мені сниться лялька Барбі, яка тримає в тендітних пластмасових рученятах важкий кругляк каналізаційного люку. Іграшкового такого люку, з витонченою дизайнерською імітацією багнюки, бурої плісняви і залишків зеленої фарби.
Від такого екстремального барбі-арту мене знову виштовхує в реальність. Спальна кімната. На екрані телевізора головний персонаж відповідного серіалу — та потвора в окулярах з гросбухом, у яку жорстокі гримери перетворили симпатичну російську акторку Неллі Уварову. Я відвертаюся і мурмочу: «Чому люк, звідки той люк?» Звідки та Барбі, я чомусь не запитую. Ага.
Відвернувся. На ліжку стоїть ноутбук. Посеред екрану мерехтить запитання: «Чому каналізаційні люки круглі?» Оу-вау! Я придивляюся до околиць мерехтіння. Інтернет-ресурс censor.net.ua. Тамтешній форум. Тему каналізаційних люків почав «Бегемот» ще у січні минулого року. За рік — майже тридцять тисяч переглядів, три тисячі з фостиком коментарів. Вірші, присвячені каналізаційним люкам і шахтам, філософські роздуми і приколи на ту саму тему. Оди і мадригали. Це вже навіть не «оу-вау», а ціле «о-о-оу ва-а-ау»!
«Ось чим ви насправді цікавитесь, люди!» — починаю розуміти я вологу правду життя. Отже, інтерес до примарного існування «підземних жителів» не врізав дуба разом із казковою чорною куркою. Цей інтерес, навпаки, квітне і розквітає (вибачте за тавтологію). Стомлені безглуздям «середнього світу», його мешканці шукають брами до «верхнього» і «нижнього» світів. Брами «верхнього», кажуть втаємничені, десь далеко-високо. Десь у Тибеті.