Тісту — хлопчик з чарівними пальцями [Tistou les pouces verts - uk]

Бідолашний редактор волів би надрукувати на першій шпальті сенсаційний заголовок, наприклад: «Блискавичне просування армії Вазі», або «Невідпірні атаки армії Ватан». Але про це не могло бути й мови: всі репортери, виряджені до пустелі, сповіщали: «Війни немає; вона припинилася через те, що мірепуальський завод поставив неякісну зброю». По суті, це була катастрофа.

Що ж насправді сталося? Диво дивне, незбагненне: в ящиках із зброєю повиростали виткі рослини — плющ, виноград, березка, рястка, пташиний гірчак, повитиця. Звідки вони взялися? Цього ніхто не міг пояснити. Але вони обснували всі гвинтівки, кулемети, автомати й револьвери, ще й склеїлися між собою глеєм чорної блекоти.

Ящиків не можна було відкрити, зброї — витягти.

Надто докладно описували репортери шкідливу дію реп’яхів, маленькі червоні ягоди яких укриті гачечками. Реп’яхи присмокталнся до багнетів. Багнети можна викинути на смітник — вони вже не можуть колоти.

Так само непотрібні стали чудові ваговози в сірих і жовтих смугах. Колюча ожина, жалка кропива буяли на сидіннях, збуджуючи у водіїв кропивну пропасницю. Власне, водії — єдині жертви цієї війни.

Найбільшого ж лиха заподіяла квітка, яку в народі називають «Нетерплячий, не торкайся!» Ця квітка має безліч малесеньких коробочок, які тріскаються й стріляють при найменшому дотикові.

«Нетерплячий» розквітнув у моторах, карбюраторах кулеметних бронемашин, у резервуарах мотоциклів. Пер ший оберт стартера, перший тиск на педаль — і залунали глухі вибухи; вони не завдали шкоди, але посіяли паніку й похитнули моральний дух військ.

Щодо танків — їхні башти та механізми блоковані кущами шипшини, перевитими болотними рослинами. Вони теж не можуть зрушити з місця.

Жодного виду зброї не пощадила таємнича навала! Чіпкі та в’язкі рослини повиростали всюди, так, мовби кинулись на машини та зброю за чиїмось велінням.

У протигазах буяв чхальний деревій. І коли солдати підходили до них бодай на метр, то чхали разів п’ятдесят поспіль.

Сморідні трави — ведмежий часник та смердючий ромен — позалазили в рупори й ріжки. Офіцери не могли віддавати команд та розпоряджень.

Армії Вазі й Ватан, онімілі, паралізовані, знешкоджені, стояли одна проти одної.

У лихих новин довгі ноги. Вже за годину батько Тісту знав про все. Він був у розпачі. Його зброя заквітувала, паче акація навесні!

Лишалася єдина надія — на гармати, славнозвісні мірепуальські гармати!

— Ще можуть розпочатися бої між двома нерухомими арміями, коли вони мають добрі гармати, — сказав батько.

Почекали до вечора. Та останнє повідомлення розвіяло й цю сподіванку.

Мірепуальські гармати, звичайно, вистрелили, але вистрелили… квітами! Злива наперсника, дзвоників і волошок залила вогневі позиції Ватан, які в свою чергу засипали позиції Вазі жовтецем, стокротками, зірочками. Шайку в генерала збило букетом фіалок!