Роман юрби

Ряба Надька втомлено сіла на каменя. їй було чого втомитись, адже сорока, з якою вона мала періодично прес-конференції, сповістила їй про спадкоємця методи Шурка Хаєцького і про Марію; окрім того, до рябої Надьки прийшла з повинною таксистиха, вони помирились, а отже, й потеревенили немало: таксистиха вісім годин скаржилася на непостійність і підступність чоловіків, а найперше про клопоти, як жити далі. Донька вже була повнолітня (ряба Надька при цьому поцікавилася, на які кошти та дочка прибудовує собі кімнату; таксистиха, однак, злегковажила це запитання), пенсії в неї нема, отож хіба лишається іти “на старості літ”, сказала таксистиха, сторожихою.

– Я пішла б сторожихою й собі, – сказала ряба Надька, – але щоб недалеко від дому, – читай: підзорної труби.

Таксистиха заплакала: йти сторожихою для неї була ганьба.

– Ви ще молода женщина, – втішила ряба Надька таксистиху, – може, знайдете кого?

– Кого? – вибалушилася на неї таксистиха.

– Порадошного чоловіка, – незмигно сказала ряба Надька, і розмова на цьому закінчилася: рябу Надьку покликав обов’язок озирнути околицю, як озирали недавно річку спасальники зі станції “Спасання на водах”. Бо тепер була справжня заметіль, і спостережний пункт рябої Надьки ставав станцією не тільки спасання, а чогось більшого, чого й означити не сила, бо то мала бути, скажемо за неї, станція рівноваги, станція нормального життя на околиці, й гріх сказати, що ряба Надька не усвідомлювала своєї місії.

Дочка Трасицької опустилася на камінь так само втомлено. Вона з самісінького ранку гукала Олєжика, а що Олєжику пух позабивав вуха, вирішила вибрати з картоплі колорадського жука. Але вибирати жуків не дав пух, бо забивав не тільки очі, а й ніздрі, й рота, отож дочка Трасицької покинула це невдячне заняття і знову почала гукати Олєжика Це було безнадійно, і дочка Трасицької вирішила піти у верболози над Кам’янкою, сподіваючись там розшукати сина. У верболозах вона, правда, не гукала, проте добряче їх прочистила, набравши на себе пуху чи не менше, як приносить його додому Галька. Вона, однак, не думала про Гальку і те, що побачила її, було чистою випадковістю, яка вразила її ще більше, ніж саму дочку рябої Надьки. Од Гальки, як кіт, скочив чолов’яга, роздивитись його вона не встигла, хіба білі, з розрізиками по боках труси, а сама Галька хутко сіла, затягнувши на колінах поділ.