Час Змін. Свобода
- Автор: Сакара Євген Ігорович
- Серия: Час Змін #1
- Язык: украинский
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Час Змін. Свобода». Краткое содержание книги:
Мовне питання, політична криза, контроль влади олігархами – це все тимчасові проблеми, які народу України потрібно подолати найближчим часом. Це не ті нереальні проблеми, на які потрібні роки. Роки потрібні на розбудову країни, повернення боргів, побудову доріг, якісної медицини та багато іншого...
Змінити Владу, так само як і відвернути антиукраїнські закони – діло декількох місяців. Все набагато легше, ніж більшість із нас думає.
По приїзді до Андрія його дружина вже накрила на стіл і запросила гостя з чоловіком на вечерю. За столом журналіст продовжив інтерв’ю:
– Ви місцеві?
– Ні, я з Донецької області, з міста Слов'янськ. Переїхав сюди разом з моєю Маринкою по програмі “Дорогу молодим сім’ям” ще в 2014 році, отримали тут цей приватний будинок, так і живемо.
– З Донецької області? По мові і не скажеш.
– Ну так я вже чотири роки спілкуюся українською вдома і в суспільстві.
– Чому вирішили переїхати сюди?
– Чутки про Богдана і його Свободу обійшли всю Україну. Ми почитали про це і нам стало цікаво спробувати пожити в “ідеальному” суспільстві. До того ж, пропонувалося житло і робота.
– Цей будинок ви отримали вже в такому вигляді?
– Якби ж, – перехопила ініціативу Марина, – це була напіврозвалена халупа, яку довелось знести і побудувати новий будинок.
– Цікаво, а хіба не нові будинки дає Свобода молодим сім’ям?
– Коли ми сюди переїздили, роздавалися лише приватні будинки. – сказав Андрій. – Старий будинок був придатний для життя, але не для сім’ї з трьома дітьми. До того ж стіни були криві, стеля низькою... Одним словом, вирішили перебудувати. Три роки збирали кошти на це, потім за літо за допомогою односільчан швидко побудували все.
– Не зрозумів...
– Свобода – унікальне селище, – вставила свої п’ять копійок Маринка, – майже всі чоловіки та жінки з нашої вулиці допомагали нам будувати будинок. Ще і з матеріалами допомагали, приносили хто що мав. Так за доволі короткий час у нас з’явився цей великий будинок. Так само і ми допомагаємо молодим сім’ям будуватись.
Олександр посміхнувся, ще раз глянув на будинок, потім перегорнув сторінку в своєму блокноті, в якому він весь цей час занотовував основні моменти співбесіди. Потім продовжив:
– Назвіть три важливих досягнення Свободи останні роки, на Вашу думку.
– Ну... – задумався на кілька секунд Андрій, – Це центральна каналізація в більшій частині селища. Звісно ж, розвинута медицина, наша лікарня одна з кращих в Україні та сміттєпереробний завод. Сміття привозиться з усієї Кіровоградської області та декількох сусідніх областей.
– Добре, тепер назвіть три основні проблеми, які ще не вдалося вирішити?
Це питання змусило задуматись Андрія на довший час. Після невеликої паузи він відповів:
– По-перше, недостатньо коштів на видачу безвідсоткових кредитів. Забагато йде на розвиток компанії та селища, в основному на будівництво нових будинків. Купити авто для наших мешканців є така ж проблема, як і для більшості українців. По-друге, поки майже неможливо конкурувати з китайським ринком електроніки по цінах, але в майбутньому хочемо завоювати певний сегмент ринку завдяки високій якості товару. По-третє, відчувається проблема опалення приватного сектору. Багато людей до цих пір опалює будинки вугіллям та дровами, але в найближчі роки ця проблема буде вирішена.
Після вечері Андрій показав журналісту його кімнату, де Олександр мав переночувати і залишив його. Одександр дістав з своєї сумки маленький нетбук і почав щось набирати.
15. Інтерв’ю з Богданом. День 3
09:27. Промінь світла проник крізь фіранку і розмістився на обличчі Олександра, це і розбудило його. Як виявилось, вже в будинку нікого не було. Маринка метушилася в літній кухні, щось готувала. Андрій спілкувався біля воріт з якоюсь молодою дівчиною років двадцяти і показував рукою то в один, то в інший бік.
Зібравшись, Олександр вийшов з будинку і привітався з господарем:
– Доброго ранку, Андрій.
– Доброго. Довго ж Ви спите,– з посмішкою промовив Андрій.
– Ну вчора день був насичений, та і не звик я прокидатись рано, слава Богу робота цього рідко потребує.
– Пусте. Марина вже майже зробила нам сніданок, я сподіваюсь, ви любите налисники з черешнею?
– Не відмовився б.
– Це добре, зараз поснідаємо і я відвезу Вас до Богдана.
Після сніданку Андрій відвіз журналіста до будівлі “Сігма Програми”, в якій і працював Богдан.
– Дуже дякую за витрачений на мене день.
– Та будь-ласка. Сподіваюсь, стаття у Вас вийде чудова.
– З таким матеріалом звісно. – З натхненням відповів журналіст. – Я не запитав найголовнішого, ким Ви працюєте?
– Вчителем історії в школі і паралельно мером Свободи.
– А хіба так можна? – здивувався Олександр.
– Звісно. Головне встигати все.
– І як у Вас з цим, виходить?
– Так, Свобода цивілізоване селище і доволі добре автоматизоване. До обіду я працюю вчителем, після обіду розгрібаю важливі питання селища. До того ж, в мене є два дублери, які мають ті ж самі повноваження, що і я, крім підпису документів.