Коханець
- Автор: Дюрас Марґеріт
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-77-1
- Переводчик: Роман Петрович Осадчук
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Коханець». Краткое содержание книги:
Марґеріт Дюрас/Marguerite Duras — відома французька письменниця, драматург і кінорежисер. Народилася в Гіадіні під Сайґоном, в Індокитаї (тепер — В’єтнам), де її родичі займалися педагогічною діяльністю. 1931 року разом із сім’єю повернулася до Франції. Студіювала у Сорбонні математику, згодом — право і політологію. Під час Другої світової війни брала участь у русі Опору.
Перший роман написала 1943 р. Далі були: «Моряк із Гібралтару» (1952), «Moderato Cantabile» (1958), «Смертельна хвороба» (1982), п’єса «Друга музика» (1985), книга мемуарів «Біль» (1986) та багато інших.
Головна тема творчості М. Дюрас — бунт проти бляклого буденного життя. Деяким її творам притаманний сильний елемент еротизму («Смертельна хвороба», «Коханець»).
1984 року Марґеріт Дюрас написала свою найвідомішу повість «Коханець», яка удостоєна Гонкурівської премії. Повість «Коханець» багато в чому автобіографічна. Її стиль набагато витонченіший, ніж стилістика усіх її попередніх творів. Психологічний струмінь тут подається під таким тиском, що сприймається як музика. Дія повісті відбувається в Індокитаї, французькій героїні п’ятнадцять з половиною років, вона живе з матір’ю та двома братами. Старший брат — виродок, гравець і баламут, молодший — ніжний і чуттєвий хлопчик. Мати самовіддано любить старшого сина, до всіх інших вона байдужа. Юна героїня мріє виїхати до Франції, але поки що її віддали в пансіон. Якось на поромі вона знайомиться з китайцем, який стає її коханцем. Він — син дуже багатого батька, дівчина стає його утриманкою. Справжній жах охоплює молодого чоловіка, коли він розуміє, що закоханий у дівчинку по-справжньому…
1992 р. Жан-Жак Анно зняв знаменитий однойменний фільм, який отримав кілька престижних кінопремій.
Повість «Коханець» перекладено і видано у понад сорока країнах світу.
Неймовірно, наскільки я до нього подібна, особливо обличчя.
Китаєць із Шолена звертається до мене, він ледь не плаче, питає: що я їм зробив. Я кажу: не хвилюйся, ми завжди так поводимось, навіть удома, за будь-яких обставин.
Я все поясню йому, коли ми знову прийдемо на квартиру. Я кажу: ця навіжена сила старшого брата, його холодний, образливий натиск проявляється у всьому, що з нами відбувається. Його найперший порух — убити, стерти з лиця землі, ризикнути життям, зневажити, прогнати, завдати болю. Але тобі не треба боятися, кажу я. Ти особисто нічим не ризикуєш. Адже єдина людина, якої старший брат боїться, перед якою він, хоч як це дивно, сам знічується, — це я.
Ніколи ні «добрий день», ні «добрий вечір», ні «з Новим роком». Ніколи не кажемо «дякую». Ніколи не виникає потреби говорити. Ми безмовні, далекі. Наша родина з каменю, скам’яніла суміш. Без входу і виходу. Щодня кожен з нас намагається убити себе. Ми не тільки не розмовляємо — навіть не дивимось одне на одного. Подивитися, виявити найменше зацікавлення — це вже слабкість. Ніхто не заслуговує навіть на погляд. Дивитися — ганебно. Слово «розмова» заборонене. Право голосу тут мають лише сором і погорда. Будь-яке товариство, родинне чи якесь інше — ненависне і принизливе. Нас об’єднує первинний сором — нам соромно за те, що ми живемо. Ось глибинний зміст історії нашої сім’ї, історії трьох дітей цієї добропорядної особи, нашої матері, яку погубило суспільство. Ми всі — вихідці із суспільства, яке довело нашу матір до відчаю. Ось за те, що було заподіяно нашій матері, такій милій і такій довірливій, ми й ненавидимо життя, ми ненавидимо одне одного.
Мати у своїй безнадії не могла передбачити, якими стануть діти, я передовсім маю на увазі її хлопців, синів. Але навіть якби вона могла це передбачити, то хіба можна було втаїти від нас самий плин її життя? Постійно брехати — обличчям, поглядом, голосом? Своєю любов’ю? Звичайно, вона могла померти. Самоусунутись. Розпустити нежиттєздатну родинну спільноту. Зробити так, щоб відокремити старшого від обох молодших. Але вона цього не зробила. Мати була необачна, непослідовна, безвідповідальна. Так, саме така. Але вона жила. І ми всі троє любили її, перебуваючи поза любов’ю. Саме за те, що вона не вміла, не могла мовчати, не приховувала правди, ми, такі різні, любили її однаково.
Це тривало довго. Сім років. А почалося, коли нам було по десять. Потім виповнилось дванадцять. Згодом — тринадцять. А з часом — чотирнадцять, п’ятнадцять. І нарешті — шістнадцять, сімнадцять.
Вона боролася увесь цей час, сім років. А потім втратила надію. Безповоротно. Покинула спроби опиратися океану. Ми сидимо в затінку веранди і дивимось на гори Сіаму, темні в яскравому сонячному світлі, майже чорні. Мати нарешті спокійна, усамітнена. А поруч з нею ми — героїчні діти, що втратили надію.
Молодший брат помер у грудні 1942 року під час японської окупації. Я залишила Сайґон після других випускних іспитів 1931 року. Він написав мені один лист за десять років. Не знаю чому. Лист був шаблонний, переписаний начисто каліграфічним почерком і без помилок. Він писав, що в нього все добре і в школі теж усе добре. То був довгий лист на дві повні сторінки. Я впізнала його дитячий почерк. Ще він писав мені, що має квартиру, авто, назвав марку. Що він знову займається тенісом. Що йому добре, що все нормально. Що дуже мене любить і міцно цілує. Він не згадував ані про війну, ані про старшого брата.
Як і мати, я часто говорю про своїх братів як про одне ціле. Я кажу: мої брати, вона теж при сторонніх казала: мої сини. Вона завжди з якоюсь агресивністю розповідала, що сини в неї дуже сильні. На людях вона не вдавалася у подробиці, не уточнювала, що старший син значно дужчий за молодшого, лише казала, що він сильний, як і її брати, селяни з півночі Франції. Вона пишалася силою своїх синів, як раніше силою своїх братів. Як і старший брат, вона зневажала слабких. Про мого коханця з Шолена вони відгукувались однаково. Я не писатиму цих слів, порівнянь із здохлятиною, що гниє в пустелі. Я кажу «мої брати», оскільки саме так я казала тоді. Лише потім стала казати інакше, пізніше, коли мій молодший брат виріс і перетворився на мученика.