Хрест: постбіблійний детектив
- Автор: Базів Василь
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5658-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Хрест: постбіблійний детектив». Краткое содержание книги:
Василь Базів – один з організаторів національно-визвольних процесів 1989-1991 років. Працював у керівництві регіональних та центральних органів державної влади, очолював Генеральне консульство України у Канаді. Має найвищий дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла. Професор глобалістики Міжнародного університету «Україна».
– Я знаю, товаришу перший секретар, що ініціатива наказуєма, – перейшов він до головного в порядку денному. – Я особистим прикладом, як вчить нас партія, готовий узятися за реалізацію мною внесеної пропозиції.
– Підожди, так то ж не язиком таляпати. В тебе діти є?
– Є дочка. Два рочки.
– Ну от. А як зірвешся з даху? Хто ж її годувать буде? Та й, зрештою, нас зверху по голові не погладять, що тут, на бюро, розрішили тобі лізти туда. Нам же і отвечать обратно, єслі что. Тут діло тонке і ответствене.
– Давай розберемся, – розпочав уже свою доповідь із несподіваного питання перший секретар. – Ініціативу твою я оцінюю як очень даже воврем’я. Допустим, хочемо ми зробить у культовій споруді культурну споруду. Щоб не затемнять народ, а просвєщать. А як це буде виглядати, коли у споруді – культура наша, соціалістична, а на споруді – отой відживший культ, то єсть хрест? І правильно ти рішив: нам нікак нельзя дальше йти, щоб його не убрать оттуда. Він, так сказать, став нам на путі. І не просто так, а на путі к комунізму, де хрестам не мєсто. А його ж там, нагорі, далеко видно. Трудящиєся смотрят і не понімають. Берлін взяли, а хреста убрать не можуть. А щоб убрать, одного желанія мало. Треба туди залізти, трясця його матері.
– І злізти, – упівголоса додав уже перший секретар комсомолу, якого аж розпирало від Пашиної ініціативи. Він давно потерпав, що цей вискочка прокладе собі тими хрестами дорогу до його кабінету. Ну добре, він у себе, у комсомолі, якось затушовував його подвиги, а нині він перед старшими товаришами виліз. Вийшов з-під контролю. «Ну я тобі устрою!»
– Як ви сказали, товаришу Тропченко, ініціативу треба підтримати, – включився комсомольський вожак району Костя Золопуха. – Але реалізацію ініціативи треба доручити самому товаришеві Харкавому.
Костя аж зрадів від такої своєї пропозиції. Усе він зробив правильно. Підтримав партію і взяв відповідальність на себе, тобто на комсомол. Нехай їй, партії, голова не болить, що ми вміємо тільки трахатися по кущах на всеобучі чи на семінарах активу. Ми вміємо й працювати на об’єктах комунізму, і от Паша, наш друг і товариш, це покаже. А як зламає собі карк, його начальник, товариш Костя, свічку за нього поставить. Подумки, звичайно. Бо ж не ходити заради цього виродка до церкви першому секретареві ленінського комсомолу. Тому тут у Кості позиція виявилася безпрограшною.
Але Тропченко раптом узявся виявляти батьківську турботу:
– А ти не спіши. Чого ж ти сам до такого не додумався? Піддержує він ініціативу. Ще один герой об’явився. Так як ето називається? Ільфіністов, чи як їх там, визивать надо. Професіоналов, щоб дряпатись вгору. Єсть же такі, спеціально обучені.
– Не треба нікого визивать, товаришу Тропченко, – аж затремтів від відповідальності моменту Паша. – Я доповідаю членам бюро, що перед тим, як виступити з ініціативою, я самотужки пройшов самопідготовку. Під керівництвом, Тімофєй Тімофєєвіч, якраз інструктора з альпінізму. Це було моє хобі, а тепер, я відчуваю, перед вами, дорогі товариші по партії й комсомолу, що це моє покликання. Тому до виконання завдання я готовий і морально, і політично, і професіонально.
– Так ти шо, перед тим, як обнародовать план дій, сам обучався? – здивувався начальник КГБ, що щось таки в районі відбувалося без його відома й позаочі його багатотисячної армії сексотів.
– Протягом останніх трьох місяців я щосуботи їздив у гори і там пройшов повний вишкіл. Інструктор, якому я платив із сімейного бюджету, може дать мені сертифікат.
Тропченко знову стукнув об стіл, але м’якше. Неначе просто поклав твердо руку на червоне покривало. Усі знали: це означає, що дебати закінчено.
– Я думаю, ніхто не буде возражать, щоб піддержать ініціативу товариша… – І тут він сам здивувався, що навіть не знає прізвища цього героя. – Ізвіні, як тебе звать?
– Паша Харкавий, заввідділу пропаганди й агітації райкому комсомолу.
– Паша. Як Павка Корчагін. Хороше совпадєніє. Молодєц, – похвалив комсомольця перший секретар, неначе він сам собі обирав ім’я. Саме на цій думці впіймав себе старий фронтовик.
– Кстаті, а ти хрещений-то сам? Раз ім’я єсть, то хрестили небось у церкві.
– Я не думаю, що я особисто несу за це відповідальність, товаришу перший секретар. Як розуміють усі члени бюро, протестувати проти дій своїх батьків у віці 20 днів я не міг. Але я засуджую моїх батьків, які носили мене до церкви. І тут перед вами, моїми товаришами по партії та комсомолу, зрікаюся цього хрещення.