Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3044-8
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників». Краткое содержание книги:
— То сідай на мене.
І понесла його до свого няня.
Іван ходить по дворові, а чорт його побачив і проговорив:
— А, тут є мій солдат…
Завів його в одну кімнату і сказав:
— Відпочивай, бо ввечері підеш на роботу.
Чорт увечері приходить і каже:
— Бачиш оті ліси?
— Бачу.
— Оті ліси маєш врубати, землю перекопати, засіяти пшеницею. Та щоб пшениця до рана виросла, дозріла. Маєш її зжати, звезти, вмолотити, вмолоти і хліба напекти.
Іван зажурився. Приходить до нього дівчина і питає:
— Що тобі казав няньо?
— Те й те.
— То не журися.
Свиснула, й збіглися чорти, вона дала їм наказ — ліс спалити, землю перекопати, засіяти пшеницею. Пшениця аби виросла, дозріла. Аби пшеницю зжали, позвозили, змолотили і хліба напекли.
Усе це сталося. І рано Іван приніс чортові готовий хліб.
— Но, коли собі приготовив, то з'їж його, — сказав чорт сердито. А чортиця промовила:
— Старий, відправ ти сього хлопця геть, бо він з'їсть твоє серце.
Другого вечора назад приходить чорт і питає Івана:
— Чи ти знаєш, де живе мій брат?
— Не знаю.
— Він живе в одинадцятій державі. І до мого брата маєш поставити склянчаний міст, аби я міг бачити звідси його. На мості маєш поставити стовпи, і на кожнім стовпі мають пташки ціпати.
Як чорт пішов геть, з'явилася донька і питає:
— Що тобі сказав няньо?
— Сказав те й те.
— Не журися нічим. Міст буде. Ото не велике діло.
І свиснула, і збіглися чорти й питають:
— Що наказуєш?
— Наказую поставити до одинадцятої держави склянчаний міст. На мості мають стояти стовпи, і на кожнім стовпі пташки ціпати…
Рано подивився старий чорт, а те все готове.
— Ти збудував міст?
— Я збудував.
А стара чортиця промовила:
— Старий, пусти ти хлопця, бо ото хитрий, вип'є він твоє серце!
— Ще його не одпущу. Ще йому одну роботу дам. Мушу його серце випити.
І прикликав хлопця й наказав:
— Маєш піймати зеленого зайця, коли ні — вип'ю твоє серце.
Приходить донька й питає:
— Що сказав старий?
— Те й те.
— Дуже мудре діло, але будемо старатися. Той заєць ховається аж у Чорному морі. Но, сідай на мене.
Він сів, і прилетіли на Чорне море. Дівка дала рушницю і сказала: хто буде йти попри тебе — стріляй!
А сама зайшла у море.
Нараз бачить Іван: іде його нянько і гукає:
— Ой синку, давно ми не виділися!
Іван пропустив його. Дівка виходить з моря:
— Ну, чи був хто?
— Був мій нянько.
— Та чому ти не стріляв? Ото був зелений заєць!.. Ну, я ще раз іду в море, та як побачиш кого, нараз стріляй.
Дівка у другий раз зайшла в море і виганяє нечистого. Бачить Іван — іде його мати. І він пожалував матір.
— Та чому не стріляв? Ото був зелений заєць… То ще раз іду в море, та коли й тепер не вб'єш, обоє постраждаємо. Дуже змучилася.
Вигнала дівка нечистого у третій раз. І бачить Іван — іде його баба.
— Ой синку, то давно тебе не виділа.
Іван тепер вистрілив і вбив бабу. Бачить, аж ото зелений заєць.
Виплила дівчина з моря, взяла на себе Івана та зеленого зайця і прилетіла з ними на дворище до свого нянька.
– їж його, коли собі приніс, — сказав чорт.
А стара чортиця знову просить:
— Пусти хлопця, бо вип'є твоє серце…
Але чорт не хотів. І дав наказ донькам, аби стали кобилами. А Івану наказав гнати кобили на пашу.
Молодша дівка просить сестер:
— Сестри, прошу вас, не вбивайте Іванка, то скажу вам новину.
Сестри послухали, скачуть попід небо, а Івана не чіпають. На толоці одна кобила обернулася дівчиною і сказала:
— Сестри, чи красний цей хлопець?
— Красний.
— Но, та він мене бере за жону, а у нього є два брати, котрі вас візьмуть за жони.
Дві старші сестри вернулися додому, а Іван з жоною почали утікати. Але старий чорт дізнався і рушив за ними. Оглядається донька — летить її нянько. Каже Івану:
— Не журися нічим. З мене станеться монастир, а з тебе монах. Як нянько буде питати, чи ти не бачив таких і таких, ти скажи, що бачив тоді, коли сей монастир будувався.
І прибігає старий чорт до монастиря і питає монаха, чи не бачив він таких і таких.
— Бачив.
— Коли?
— Коли сей монастир будувався.
І подивився чорт — а монастир мохом заріс, а в монаха борода до землі. І вернувся додому. А чортиця питає:
— Ну, кого ти стрічав?
— Стрічав монастир і монаха.
— Ото були вони.
Старий чорт знову погнався за ними.
А дівчина радить Івану: