Смарагдова планета
- Автор: Козинец Людмила, Левченко Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Переводчик: Михайло Семенюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Смарагдова планета». Краткое содержание книги:
Отож… Як це його?.. Гарін Михайловський, колишній військовий інженер-будівельник. Практично здоровий.
І завтра — під три чорти…
До виходу Федора Федоровича у відкритий Космос залишалося близько доби.
Упродовж дня Вовчик-електрик із сантехніком встановлювали на честь дисидента блакитний унітаз й обговорювали листа «запорожців» до Верховної Ради.
Увечері до Аеліти востаннє завітала Матуся, Вони вже не могли одна без одної. Уточнювали подробиці, а заодно переглянули шістдесят п’яту і шістдесят шосту серії «Рабині». Спостерігаючи оте плантаторське життя, Аеліта знов пустила сльозу й заспівала блатну пісеньку:
Співучасниця витерла своїм подолом сльози грішниці. Не хвилюйся, дівчинко! Матуся добре знає дисидента-Кешу ще за минулої дійсності. Дурень дурнем! Ласий до гульок, божевільний до нестями, нерозважний у виборі. А підчепимо його на отому самому коханні, що з першого погляду.
Та вийшло дещо не так, як мислилося. Вночі надійшла екстрена телеграма з міністерства закордонних справ: дисидент приїздить лише на один день, просить прискорити формальності з дверима; прийняти до виконання.
І матримоніальні плани сколапсували — належало обкрутити «гостя» за один день…
— Якби хоч ще на одну ніч затримався, — зажурилася на мить Матуся. — Ех, вибору немає, тож будемо прискорюватися. Де наше не пропадало!
— Всюди пропадало, — пхинькнула Аеліта.
Глухої ночі під її вікнами вешталися сантехнік, Вовчик-електрик і телемайстер із баяном. Телемайстер мав образу на Аеліту, а Вовчик із сантехніком — на все населення Мамонтівки, яке не схвалило листа «запорожців» до Верховної Ради. Тому й влаштували демонстрацію із частівками. Телемайстер грав на баяні й наспівував:
Сантехнік із електриком підхоплювали:
Мало хто спав тієї ночі. Полегшено зітхнули, коли вранці до Дому на набережній підкотив уживаний не один рік чорний «форд», і тим шляхом, що коли сухо, то проскочиш. Стоячи за портьєрою, Аеліта бачила, як із «форда» виповз дисидент. Син Неба, дещо схожий на Бельмондо, сподобався їй одразу. Не лише вона, а й вся Мамонтівка підглядала: «Кеша повернувся! Той самий, який Леоніда Ілліча… Якого довго не могли відшукати, щоб вишпурити з країни, бо три дні відсипався у смітнику просто неба. Богема! П’ятнадцять літ спливло, а він он як помолодшав! Й бороду поголив… І що тільки гроші з людиною не зроблять!»
Передусім Кеша помітив чорний будинок.
— Мама мія! — мимоволі вихопилося італійською. — Оце так дизайн!
— Мамо моя, — залюбки переклала Людмила Петрівна, її запросили до почту зустрічаючих на випадок, а раптом дисидент позабув російську. — Каже: в нас дуже гарно.
Дисидент-Кеша підбіг до Дому на набережній і поколупав пальцем фасад.
— Бляха-муха, не здирається! — замилувався він. — Повний кінець! Що то за фарба, б-млин? Як труна з музикою? Це ж треба! Чорний Дім! Хто дотелепав? Так… Запозичую досвід… Ну, чо’ вирячилися, бляхи-мухи? Не жартую! Фарба як називається? Чиє виробництво? Наче не «Сажа газова» і не «Персикова чорна»… На «Кістку палену» не схожа… що за б-млин, питаю?
Всі промовчали.
— У мене що, з мовою не теє? — занепокоївся Кеша. — Може акцента підчепив? Чи мене вже на Батьківщині не розуміють, дебела воша?
Очевидці німо зиркнули на Людмилу Петрівну.
— Раді-бога, у вас гарна вимова, — прощебетала вона.
— То що ж то за фарба, япона-мама?
Тепер вже всі дивилися на Матусю.
— «Копчена мамонтівська», — відповіла Матуся, проймаючись дрижаками.
Син Неба замислився. Земляки знали з гіркого досвіду: якщо Кеша починає думати — добра не жди.
— Ну, то як там у Сан-Франциско, Кеша? — звернувся старший лейтенант міліції, аби відволікти дисидента від важких дум про чорну фарбу.
— Що тобі сказати, Вітьок… Трясе там, б-млин дуже… Землетруси й гульня всіляка.
Невдовзі дисидента запросили до квартири. Всі райцентрівські кози та кури замекали і закудахтали, а Кеша’ ніяк не міг второпати — то комизуються з нього чи ні?
— Пробачте, але ніяк не вкумекаю… Здається, вас витурили? — напівзапитав старший лейтенант з військкомату, супроводжуючи дисидента на третій поверх.