Пішки на полюс
- Автор: Винокуров Ізидор Григорович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: ДИТВИДАВ УРСР
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Пішки на полюс». Краткое содержание книги:
Сповнені драматизму сторінки книги, що розповідають про останні дні знаменитого скорювача Арктики.
Переклад з російської М. Мартинюка
Малюнки A. Лур’є
…В Арктику прийшла весна.
Хоч, як і раніше, дули вітри і над зимовищем ще висіли вологі тумани, насичуючи все довкола водяним пилом, все частіше і частіше крізь туман пробивалось сонце. Від його тепла сніг ставав ніздрюватим, крихким і осідав від власної ваги. Поступово розтали кучугури, наметені за зиму хуртовиною навколо корабля. Відкрився високий берег Панкратьєвського півострова, задзюрчали веселі струмки.
Настала тепла пора.
В чеканні, коли скресне крига, зимівники готували «Фоку» до походу на Землю Франца-Йосифа. Лагодили вітрила, конопатили борти, фарбували корабель, прибирали його. Механіки поралися в машинному відділі, усуваючи неполадки в механізмах.
Працювали всі, навіть ведмедята. Їх було на кораблі троє. Щоб малюк, якого приніс Сєдов, не нудьгував, зимівники піймали ще двох ведмедят. Вихованці команди вже встигли підрости, звикнути до корабля і людей. Вони добре знали свої прізвиська. Першого звали Васьком, другого — Торосом, а маленькій ведмедиці дали ім’я Ополонка.
У вільні від роботи години зимівники бавились з кмітливими звірятами.
— А чого це вони живуть, як пани? — сказав якось Сєдов. — У нас на «Фоці» немає ледарів. Ось змушу я їх дрова возити!
І Сєдов почав дресирувати ведмедят. Напочатку вони ніяк не могли зрозуміти, чого від них вимагають, і лише ревли з усіх сил. А коли траплялось, що карали котресь з трьох ведмедят і воно починало ревіти, то двоє інших негайно приєднувались до товариша.
Після кількох уроків ведмедята перестали комизитись і хвацько ходили в упряжці. Звичайно в нарти запрягали одного ведмедика. Але двоє інших і тут не залишали товариша. Вони всю дорогу шкандибали поруч з ним, немов допомагаючи другові своєю присутністю. Але ось нарти вже на кораблі. Зимівник звільняє ведмедика від посторонків. Той відразу ж щодуху біжить на камбуз, до годувальника-кока. За першим ведмедиком поспішають туди і двоє інших. І, звичайно, серце кока не витримує — він частує нерозлучну компанію, видаючи кожному з ведмедят по однаковій порції солодощів.
У праці по підготовці корабля до плавання минула весна і частина літа. За цей час Сєдов зробив багато наукових спостережень над земним магнетизмом, по астрономії, побував на мисі Обсерваторія, обійшов Горбові острови й Архангельську губу, склав нову карту всього району зимівлі.
Уже давно на Панкратьєвському півострові розтав сніг. Лише де-не-де в ущелинах, серед гірських складок, лежав він, побурілий і крихкий. На кризі бухти від танення снігу і від дощів утворились озера й калюжі. Але все-таки, як і раніше, крига була міцною і не скресала. Море далеко за островами Панкратьєва, за Крестовими островами було цілком загромаджене кригою.
Виблискуючи свіжою фарбою, у повній справності стояв «Фока», готовий до майбутнього плавання. Але крижини міцно тримали його у своїх лещатах.
Минув червень… Потім липень… Настав серпень. У серця людям почала знову закрадатися тривога. Як не приховував свою заклопотаність Георгій Якович, але всі бачили, що і в нього на душі неспокійно.
З кожним днем ставало холодніше. Уже треба було чекати на заморозки. Природа Арктики, здавалось, найжорстокіше знущалась над Сєдовим, над його намаганням вирватися з крижаного полону.
Одного серпневого дня Сєдов озброїв команду особливими пилками для розпилювання криги, баграми і ломами. Усі зійшли на кригу, почали пробивати канал. Це була важка праця, бо крига досягала чотирьох метрів товщини. Але всі працювали з незвичайним завзяттям. Кожний мріяв про те, щоб якнайшвидше вирватися з крижаної пастки.
«Якщо пощастить зробити у кризі хоча б вузький прохід, — вважали зимівники, — то вже далі „Фока“ проб’ється до чистої води власними силами».
Протягом дня вдалося пробити у кризі невелику щілину. За весь наступний день продовжили її ще на десять метрів. Але, на нещастя, розпочались заморозки. Виходило так: цілий день люди працювали, прорубуючи у кризі вузький канал, а за ніч вода замерзала і знову сковувала корабель.
— Ні, Арктики пилкою не переможеш! — говорили матроси.
Сєдову також стало ясно, що це марна праця.
Тоді він вирішив підривати крижані поля порохом. Матроси пробили у кризі отвір, заклали у нього великий заряд і підпалили шнур. Пролунав вибух. «Фока» сильно здригнувся. Але крига навіть не дала тріщини.
Ніщо не допомагало. А сонце з кожним днем світило все менше, уже згущались сутінки. Полярна ніч поспішала знову окутати Арктику своїм чорним покривалом. Наближалась зима з її нескінченними хуртовинами, виючими вітрами і виснажливими морозами.