Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України
- Автор: Полтавець Валерія Володимирівна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: РВВ ЛАВС
- ISBN: 966-8129-69-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на викладачів, аспірантів, студентів і слухачів юридичних навчальних закладів і факультетів, а також на тих, хто цікавиться питаннями кримінального права.
2) відповідно до положень Загальної частини цього кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину;
4) враховуючи особу винного;
5) враховуючи обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Загальними ознаками цих правил є те, що:
1) їх перелік вичерпним чином визначений у КК України (ст. 65);
2) вони мають загальний характер;
3) вони є обов’язковими правилами;
4) вони є системою правил, які мають ураховуватися судом у їх сукупності;
5) у них реалізуються принципи призначення покарання[91]: законність, справедливість, гуманізм, індивідуалізація покарання й економія заходів кримінально-правового примусу;
6) їх завданням є досягнення покаранням передбаченої законом мети.
Розглянемо ці ознаки докладніше.
1. Перелік загальних правил вичерпним чином визначений у кримінальному законі України (ст. 65 КК). Це означає, що суд, призначаючи покарання, кожного разу має виходити з положень ст. ст. 65–67 КК.
Вимога про закон як єдине джерело, що визначає загальні засади призначення покарання, має принципове значення: за змістом ст. 8 Конституції джерелом права в Україні є Конституція, яка має найвищу юридичну силу, а також закони та підзаконні акти. Частина 3 статті 3 КК України 2001 року визначає, що злочинність діяння, а також Його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Системний аналіз, зокрема, статей 8, 9, 92, 93 Конституції та ст. 3 КК України дає підстави стверджувати, що судовий прецедент не є джерелом права в Україні. Це виключає визначення обов’язковим правилом урахування судового прецеденту, постанов Пленуму Верховного Суду і пленумів вищих спеціалізованих судів та інше.
2. Правила призначення покарання мають загальний характер. Це означає, що вони містять у собі такі загальні положення, які мають значення в кожному випадку призначення покарання винному.
Не можна погодитися з О.В. Шидловським, який, досліджуючи проблему загальних засад за КК Білорусі, стверджує, що їх необхідно розглядати не як "загальні", а як "основні" правила[92]. Якщо виходити з розуміння сутності загальних засад призначення покарання, їх юридичної природи, то найбільш точно їх відображає назва "загальні", а не "основні". Як відомо, у філософському розумінні "основа (основне)” є частиною сутності, що, у свою чергу, не вичерпує всього змісту загального. Визначення ж загальних засад призначення покарання здійснюється за допомогою формулювання законодавцем на основі аналізу конкретних справ найбільш повної сукупності певних правил, які мають застосовуватися судом у всіх випадках призначення покарання. Виходячи саме з такої природи цих правил, слід визнати правильним їх найменування в законі як "загальних".
Правильність цього висновку підтверджується й тим, що, як буде доведено далі, у КК України 2001 року, поряд із загальними правилами, законодавець передбачає і спеціальні правила призначення покарання (ч. 3 ст. 43, ст. ст. 68, 70, 71, 103 КК України), які є додатковими до цих загальних засад призначення покарання.
3. Загальні засади є обов’язковими правилами: вони повинні обов’язково враховуватися судом у всіх випадках призначення конкретного покарання незалежно від обставин справи.
Це означає, що норма про загальні засади призначення покарання має універсальний характер: вона обов’язкова для всіх випадків призначення судом покарання, незалежно від характеру злочину, його конкретних об’єктивних і суб’єктивних ознак та особи винного тощо.
У зв’язку з цим у юридичній літературі вдало зазначено, що "загальні засади призначення покарання — це не декларація, а конкретні, загальнообов’язкові правила"[93], якими має керуватися суд кожного разу, призначаючи певний вид і розмір покарання винному у вчиненні злочину. Тому уявляється неточним визначення цих засад як таких, які використовує суд при індивідуалізації покарання[94]. Так само не можна погодитися з думкою О.С. Гореліка, який вважає, що загальні засади "містять рекомендації лише у загальному вигляді й не дають конкретних критеріїв, за допомогою яких можна точно визначити вид і розмір покарання, що підлягає призначенню в певному випадку"[95]. Безумовно, правила, передбачені в ч. 1 ст. 65 КК України, не містять вказівки про конкретний вид і розмір покарання, які суд повинен призначити конкретній особі, але вони передбачають правила діяльності суду в кожному випадку призначення конкретного покарання конкретній особі.
91
Див.: Пункт 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року Про практику призначення судами кримінального покарання"// Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6 (40). — С. 14.
92
Див.: Шидловский А.В. Институт назначения наказания в уголовном праве Республики Беларусь: системно-функциональный анализ: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. — Минск Беларус. гос. ун-т, 2002. — С. 13.
93
Див.: Беляев В.Г. Применение уголовного закона: Учебное пособие. — Волгоград: ВЮИ МВД России, 1998. — С. 90.
94
Див.: Мамедов А.А. Справедливость назначения наказания. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — С. 67.
95
Див.: Горелик А.С. Реализация принципа справедливости в правилах назначения наказания // Уголовное право. — 2001. — № 1. — С. 3.