Шепіт на вітрі

Очевидно, вони в ту ж мить заснули, бо, коли прокинулись, був вечір. Голова не боліла, чари не діяли. Відьма сиділа на стільці й лагодила мітлу.

— Прокинулися нарешті,— мовила вона, припинила свою роботу і вп’ялася в них очима. — Добре. Не хвилюйтеся, насолоджуйтеся життям. Поки що я вас не їстиму, дам вам кілька днів, щоб набрали ваги. За хвилину я полечу на Місяць. Мені треба його тепер щоночі підмітати: відколи американці й радянці почали посилати туди різні штучки, там стало страшенно брудно. З вами лишиться сова, кіт і ворона. Я незабаром повернуся.

Вона взяла мітлу під пахву й пішла. Невдовзі почувся свист — відьма летіла на Місяць.

— Ми потрапили в халепу, — сказав Пітер. — Я залишив чарівну пелюстку поруч з колодою, а без неї ми не зможемо зробити з відьми порядної особи.

— Нам не врятуватися, — мовила Сіра Шкурка. — Нас відгодують і з’їдять. Будемо сидіти тут, поки наберемо ваги, а потім — прямісінько в казан.

Вони обговорювали різні варіанти втечі, але все залежало від дружнього ставлення до них відьми, завоювати яке здавалось неможливим.

— Чому ти зняв ланцюжок із шиї? — розгнівано запитала Сіра Шкурка.

— Не знаю, напевно, втратив розум. Чому ти не зупинила мене? Ти могла це зробити, — розсердився Пітер.

— Це твоя пелюсточка, ти й маєш за неї відповідати.

— Може, й так, але це не знімає вини і з тебе.

Сіра Шкурка промовчала.

Трохи згодом Пітер мовив:

— Цікаво, де вона взяла стільки фотокамер? Поглянь-но туди.

Під стінкою лежало близько двох десятків фотокамер. Серед них була маленька механічна лопата, що працювала на батарейках.

— Відьма, гадаю, захоплюється фотографією, — сказала Сіра Шкурка. — Я запитаю в неї про це, коли вона повернеться. В усякому разі, нам треба бути з нею дуже люб’язними. Я не хочу сердити її.

Відьма повернулась майже на світанку, коли Пітер і Сіра Шкурка спали. Вона метушилася в кімнаті, готуючи їм сніданок, але оскільки друзі вже поїли із запасів, що містилися в сумці Сірої Шкурки, вони відмовилися від їжі. Відьма обурилась і пробубоніла щось про те, що зморить їх голодом і змусить підкоритися.

Сіра Шкурка намагалася завести з нею дружню розмову.

— Ви цікавитеся фотографією? — запитала вона.

— Зовсім ні,— відповіла відьма. — Я підібрала всі ці камери на Місяці. Їх привозять туди ракети, а я, коли підмітаю, забираю їх собі. Оцю лопату я знайшла, коли вона копала яму. Я захопила її з собою, але вона тут чомусь не працює. До того ж в мене чудова колекція фотографій. Якщо хочете, можете подивитися. Я проявила всі плівки, які були в фотоапаратах.

— Іншим разом, — відмовилась Сіра Шкурка — вона страшенно не любила переглядати фотоальбоми.

Пітер сидів, обхопивши голову руками, і думав над тим, як обдурити відьму. І придумав.

— А яку страву ви збираєтесь з мене приготувати? — запитав він.

— А що б ти хотів, щоб я з тебе зробила? — відьма йому на те.

— Я б хотів, щоб мене підсмажили і приправили листям бо-бо.

— Ніколи не чула про таке, — стримано відповіла відьма, але з усього було видно, що Пітерові слова її зацікавили.

— Ніколи не чули про бо-бо? — вигукнув Пітер. — За цією рідкісною рослиною шукають по всьому світові. Якщо покласти листя бо-бо у м’ясну страву, вони нададуть м’ясу неповторного присмаку. Мені розповів про неї горбань Мик і навчив, як знайти цю рослину в лісі. В неї такий чудовий смак, що люди присвячують усе своє життя пошукам бо-бо. Я не хотів би, щоб мене підсмажили без цієї приправи.

— А де ж її взяти? — поцікавилася відьма.

— Я бачив бо-бо в лісі, там, де ви нас спіймали, — сказав Пітер. — Хочете я принесу вам його?

— Опиши мені цю рослину, і я сама знайду її.

— Її не можна описати, її можна лише показати, — наполягав Пітер.

Відьма вагалася. Жадібна вдачею, вона страшенно хотіла знайти бо-бо, але боялася, що хлопець обдурює її.

— А ти справді станеш смачніший?

— Звичайно, — запевнив її Пітер. — Такої смачної страви ви ще не куштували.

— Гаразд, — погодилася відьма. — Проведеш мене туди, де росте бо-бо, а надумаєш дурити, оберну тебе в жабу.