Наодинці з акулами
- Автор: Олдридж Джеймс
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гнатовський
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Наодинці з акулами». Краткое содержание книги:
Льотчик Бен, щоб заробити собі на прожиття, вирушає знімати на дні моря фільм для американської кінокомпанії. У небезпечному поєдинку з акулами він втратив руку і тільки завдяки своєму сипові Деві якось врятувався.
Перед льотчиком постає пекуче питання; як жити? Де знайти роботу інвалідові?
Зробивши протез, Бен приховує своє каліцтво, знову летить у далеку бухту і з кіноапаратом спускається під воду… Тепер він знімає морських гігантів, сидячи в спеціальній клітці. Але нові, смертельно небезпечні пригоди чекають льотчика. Які саме? Як вони закінчилися? Про це читач дізнається з другого оповідання, вміщеного в книжці, — «Наодинці з акулами».
Пройняті почуттям палкої симпатії до простих, чесних і мужніх людей, написані чудовою мовою, з гострим сюжетом, оповідання викликають глибокий інтерес у читача.
— Все гаразд? — запитав він у Деві.
Хлопець був блідий, і батько не знав, чи це від повітряних ям над пустелею, від природженого страху перед літаком, чи від передчуття небезпеки, яка чекає на них в Акулячій бухті.
— А вище ти не можеш піднятися? — спитав Деві. — Туди, де немає ям?
Це вже було досягненням. Хлопець нарешті про щось запитав.
— Я й так лізу вгору скільки можу, — відповів Бен, стараючись перекричати не дуже сильний гуркіт старенького мотора. — Клітку прив'язано надто близько до носа…
Ніс у «Бічкрафта» й так був надміру важкий, навіть з додатковим вантажем на хвості. Бен ще одвів ручку назад, але протез на лівій руці зразу ж уп'явся в живе м'ясо. Доводилося весь час держати машину в рівновазі; досить було одвести ручку надто далеко — ніс задирався і літак втрачав управління.
— В кишені у мене леденці, — сказав Бен. — Візьми їх собі.
Деві заліз у кишеню батькової сорочки і вийняв пакуночок леденців. Один леденець він засунув Бену в рот (той не міг відпустити ручку). І зробив це, як помітив Бен, з власної волі.
— Тебе нудить? — запитав батько.
Деві похитав головою, і Бен зрозумів, що не повинен був про це питати. Запитання, мабуть, нагадало минулий політ, коли Деві дуже нудило. Але цього разу Бен дав йому таблетку аерону.
— Хочеш спробувати? — запропонував Бен, кивком показуючи на ручку.
Деві знову хитнув головою і подивився на батьків протез, він був з алюмінію, а кисть руки — з якогось легкого сплаву, вкритого шкірою. Там, біля ліктя, де штучна рука з'єднувалась із справжньою, утворилася свіжа рана, з якої виступила кров. Вигляд кровоточивої рани примусив Деві глянути батькові у вічі; він не розумів, як той може терпіти такий біль, але Бен відповів йому спокійним поглядом.
— У мене таке відчуття, наче я веду важкий товарний поїзд! — прокричав Бен.
Він удавав, що йому легко, але насправді йому здавалось, що він несе літак на витягнутій хворій руці і вона вже втрачає останні сили.
— Ось вона! — з полегкістю промовив Бен, коли серед десятка тисяч бухт уздовж оголеної зеленої межі пустелі й моря з'явилася їхня біла бухта.
Бен дізнався про неї від одного єгипетського гідробіолога: той казав, що тут було повно і акул, і велетенських скатів. Цю бухту теж називали Акулячою, як і всі інші, і вона теж являла собою вигнуту гряду неприступного коралового рифу, вправлену в безлику пустелю. Сюди можна було дістатись або з моря, або на легкому літаку.
— Ну, тепер держись! — гукнув Бен, коли вони почали знижуватись. — Він буде підстрибувати…
Підійти до бухти було легко. Та тільки-но вони спустилися нижче, як піщана поверхня берега перестала здаватися рівною смужкою пустелі, й на ній з'явилося безліч купин.
Літак торкнувся землі, внизу у нього щось перемістилось, і його так занесло, що вони мало не перекинулись. Почувся сильний тріск у фюзеляжі, і їх штовхнуло: пробило задню стінку кабіни. Літак підскочив і зупинився, але внизу знову щось затріщало.
— Ти не забився? — спитав Деві батька. — Що сталося?
У Бена мало не вирвало протез, коли ручка подалася вперед, і йому, видно, було дуже боляче. Він щосили смикав ремінці, якими протез був прив'язаний до руки, гарячкове стараючись звільнити закривавлену куксу від металу й шкіри, що душили її.
— Ах, будь ти проклята! — сердито бурмотів він. — Краще не мати ніякої руки!
Бен лаявся, поки випадково не побачив обличчя сина. Тоді він схаменувся і затих. Але, прочитавши в очах у хлопчика вже відомий йому жах, Бен запитав себе, чи правильно він зробив, узявши дитину туди, де вона вже раз натерпілася стільки страху. Проте з самого початку цей політ здавався йому необхідним для них обох. Бен був людиною простою і труднощі на своєму шляху вмів переборювати тільки наполегливістю.
— Нічого, загоїться, — сказав він Деві й вискочив з кабіни, щоб подивитись, чи дуже пошкоджено літак.
Поломка була незначна. Край залізної клітки зрізав великий виступ корала над піском. Цей шматок корала і пробив з таким тріском фюзеляж. Якби корал не був так акуратно зрізаний, він міг би проломити хвіст літака і зовсім його понівечити.
— Дрібниці! — вигукнув Бен, який ніколи не втрачав самовладання. — Фюзеляж ми полагодимо…
Деві зразу ж підійшов до води, занурив гаряче обличчя у море, змочив чубчика і шию.