Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів
Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Электронная книга - «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів». Краткое содержание книги:

Петро Кралюк (нар. 1958 р.) – доктор філософських наук, професор, перший проректор Національного університету «Острозька академія». Є автором численних робіт з історії культури України, зокрема її філософської думки. Створив власну концепцію історії філософії України, яка різниться від загальноприйнятої. Відомий також своєю історичною публіцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня» та сайті радіо «Свобода». Його перу належить низка романів і повістей («Шестиднев», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю»). У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки П. Кралюка «Справжній Мазепа», «Козацька міфологія України: творці та епігони», «Богдан Хмельницький: легенда і людина», де він подає дещо незвичний погляд на роль елітарних верств та козацтва в історії України, а також «Ярослав Мудрий». У новій книзі П. Кралюка йдеться про непрості стосунки між українцями та їхніми предками й тюрками. Автор показує, що це були відносини між двома цивілізаціями (землеробською й кочовою), які часто мали конфронтаційний характер. Однак існувало й чимало прикладів «взаємодоповнення» та співробітництва. Звертається увага на історію відносин між слов’янським населенням нинішніх українських земель й аварами, булгарами, печенігами, половцями, торками, татарами, турками тощо. Особливо акцентується увага на стосунках між українським козацтвом, з одного боку, та Кримським ханством та Османською імперією, з другого. Показано, що в генезисі українського етносу помітну роль відіграли тюрки, а українська культура має чимало тюркських елементів.
1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19 ... 30
Перейти на страницу:

Перемога Кожум’яки над печенігом.

Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. .військо, що Київ у облозі. Він ніби вийшов з міста з уздечкою, ходив серед печенігів і питав їхньою мовою: «Чи ніхто не бачив коня?» Печеніги сприймали його за свого. Потім хлопець кинувся в Дніпро й поплив на інший берег, аби повідомити руських воїнів73.

Опис цього епізоду багато про що говорить. По-перше, мешканці тогочасного Києва мало чим зовні відрізнялися від печенігів. А, по-друге, виявляється, що серед киян були люди, які знали печенізьку мову. Виникає питання – звідки? Адже в літописі говориться, ніби в 968 р. печеніги чи не вперше (!) прийшли на Русь. Але виявляється: в русичів із печенігами до того існували певні відносини. І навіть деякі русичі знали печенізьку мову. Сумнівно, що це були лише відносини воєнної конфронтації. Існували й відносини торгові. Печеніги могли пропонувати велику рогату худобу, овець, коней. Натомість отримувати від русів продукти землеробства чи продукцію «лісового господарювання» – хутро, мед і т. д.

І хоча в «Повісті минулих літ» маємо багато антипеченізьких моментів й, відповідно, печеніги часто зображуються як вороги Русі74, однак іноді літопис (як у наведеному епізоді про хлопця-киянина) «проговорюється». Печеніги й руси не лише воювали. Спектр їхніх контактів був широким. Тому окремі руси знали мову печенігів. А деякі печеніги, схоже, знали мову русів.

Вважається, що на теренах сучасної України печеніги з’явилися в Х ст. І однією з причин цього було те, що князь Святослав розгромив Хозарський каганат, у результаті чого степи України стали «вільними» і тут запанували печеніги75. Безперечно, удар, який наніс князь Святослав Хозарському каганату, був одним із чинників, який допоміг увільнити Північне Причорномор’я від хозар і сприяв утвердженню тут печенігів. Хоча насправді цей тюркський етнос за кілька десятиліть перед тим опинився на теренах сучасної України. І підтримував він стосунки з русами. Були вони і союзницькими, і конфронтаційними. Так що поява печенігів у 968 р. під стінами Києва – це не перший їх похід на Русь. Інша річ, що це, певно, був їхній перший похід на Київ.

«Повість минулих літ» говорить, що печеніги уже мали стосунки з князем Ігорем (878? —945). Під 915 р. зазначено: «Уперше прийшли печеніги на Руську землю і, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю»76. Правда, під 920 р. зазначено, що Ігор воював проти печенігів77. Але в 944 р. «печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях»78. За наказом Ігоря печеніги пустошили Болгарську землю79.

Із літописних свідчень, якщо їм вірити, випливає, що печеніги, радше, були союзниками, ніж ворогами Русі. Адже князь Ігор не лише укладає з ними мир, а й наймає їх на службу, разом з ними йде воювати проти Візантії.

Розсварилися печеніги з русами за часів правління князя Святослава. Що було причиною цього, нам не відомо. Принаймні «Повість минулих літ» про це мовчить. Саме тоді в 968 р. печеніги беруть в облогу Київ. Зрештою, печеніги погубили князя Святослава. Ось як про це розповідається в літописі:

«Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до [Дніпрових] порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд: «Обійди, княже, [їх] на конях, бо стоять печеніги в порогах». Однак не послухав він його і рушив у човнах.

Тим часом послали переяславці до печенігів [гінців], кажучи: «Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною». Почувши ж печеніги се, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча. І зимував [тут] Святослав. А коли приспіла весна, пішов Святослав у пороги»80.

Ця інформація подана під 971 р. А під наступним, 972 р., читаємо таке:

«Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, – окувавши череп його золотом, пили з нього»81.

Доволі поширеною є версія, що печеніги убили Святослава за намовою візантійців, котрі заплатили їм гроші. Справді, між Візантією й печенігами існували союзні відносини. І така версія має право на існування.

Однак якщо проаналізувати літописне повідомлення, то про це нічого не говориться. Із нього випливає, що печеніги напали на Святослава і його військо, бо ті мали багату здобич і були ослаблені. Вражаючим фактом є те, що з черепа Святослава хан Куря зробив чашу. Навіть якщо це вигадка, то вигадка показова. Тобто в особі руського князя провідники печенігів бачили сильного противника, який, очевидно, їм дошкуляв. І чаша з князівського черепа – це символ перемоги. До того ж перемоги неабиякої!

вернуться

73

Літопис руський. – С. 39.

вернуться

74

У «Повісті минулих літ» печеніги ставляться поряд із аварами (обрами), а також чорними уграми, котрі трактуються як вороги. Див.: там само. – С. 7.

вернуться

75

Магочій П-Р., Петровський-Штерн Й. Євреї та українці. Тисячоліття співіснування. – Ужгород, 2016. – С. 17—18.

вернуться

76

Літопис руський. – С. 24.

вернуться

77

Там само.

вернуться

78

Там само. – С. 25.

вернуться

79

Там само. – С. 26.

вернуться

80

Літопис руський. – С. 43.

вернуться

81

Там само.

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 19 ... 30
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)