Лялечка і Мацько
- Автор: Москалец Галина Васильевна
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-2923-36-0, 978-966-465-149-0
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Лялечка і Мацько». Краткое содержание книги:
Це ж бо історія зародження справжніх, щонайсвітліших людських почуттів, і вона стократно цікавіша ще й тому, що оповів її справжній майстер слова — знаменита львівська письменниця Галина Пагутяк.
- Ой, лисику, залишайся в нас назовсім!
- Ну, що ти! Передрімаю і піду на світанку. Добре, що в тебе пса нема. А ти подумай, чим оту кляту фарбу вивести…
- Я діда спитаю.
- Спитай. Тільки про мене ні-ні!
- Ні-ні!
- Знаєш, коли на душі кепсько стане, так кепсько, хоч скавули, я собі скажу: «Сонце все-таки зійде!» І одразу краще стає.
- «Сонце все-таки зійде!» — повторив хлопець.
- Ну, бувай!
- Бувай, лисику! Приходь!
Лис стрибнув у вікно і зник. Лялечка хотів подивитись йому вслід, але голова його сама по собі впала на подушку, й він міцно заснув.
А Мацько, зарившись у солому, довго вслухався у незвичні для нього звуки, і очі його лагідно блищали в нічній темряві.
Розділ дванадцятий,
Прокинувшись, лис з жахом усвідомив, що проспав і, таким чином, опинився у пастці. Спочатку защебетали пташки. Лисові спросоння здалось, що він у себе в лісі. Потім закукурікав півень, і це нагадало Мацьку, що він винен Вовку тридцять курей. «Щоб ото курям лісі робити?» — здивувався він. Та тут закувікала свиня… Мацько розплющив очі. Леле! Він на горищі. Зовсім близько він почув людський голос: «Тю-тю-тю!» І увесь затрясся. Оце так пригода! Варто комусь піднятися по драбині — і йому кінець. Ціле село збіжиться з рушницями. Лис гарячково зарився у солому і раптом відчув, що його лапи торкнулося щось волохате і тепле. Він смикнувся, а те волохате замуркотіло й притулилося до лиса. Мацько знову відсунувся, і волохата істота чхнула й стала продиратися крізь солому.
Лис побачив круглі величезні очі, що здивовано витріщилися на нього. Істота з такими очиськами не могла бути малою.
- Няв! — сказало волохате й висунуло голову, що виявилася зовсім невеликою. Аж тепер Мацько здогадався, хто перед ним.
- Няв! — сказало кошеня. — Я думав, що то кожух. Де ти так вимазався?
- Мовчи! — затремтів лис. — Не видавай мене! Хлопчик обіцяв спитати діда, як позбутися фарби. Я на нього чекаю…
- Хлопчик? — пирхнуло кошеня. — Ну-ну…Я б на нього надто не покладався, на того жахливого малого.
- Справді? Але ж він обіцяв… — і лис витяг з соломи свого важкого, обліпленого фарбою, хвоста.
- Ого! Я теж якось заліз у фарбу.
- І що ти зробив?
- Та я трішечки. Вона потім сама злізла.
- А-а, — протягнув лис. — а я увесь заляпався.
- А ти хто такий? Я щось такого звіра не бачив. Ти часом не пес?
Очі в кошеняти спалахнули зеленим світлом, а хвіст став пухнастим, як у білки.
- Пес?! Боронь боже!
Лис знову затрясся.
- Якщо ти не пес, то можеш тут залишатись. Мені не шкода. Але хто ти тоді?
- Кущик. А до того був лисом.
- Кущик? — витріщилось кошеня. — Щось не схожий…
- Мені Павук казав, що досить переконати, що ти кущ, і всі повірять. Зрештою, я зелений, хіба не бачиш?
- Та бачу, але що з того. У господаря є зелений светр, але ж він не кущ.
- Господаря? О боже! Я пропав!
- Та не бійся, він любить поспати. Найстрашніший його внук, хлопець отой. Доки його не було, я жив спокійно. Спав на канапі, їв регулярно, бавився… А тепер через того малого мене женуть з хати. Бояться, щоб він від мене не заразився глистами чи ще чимось.
Кошеня ображено пирхнуло і почало вилизувати біленьку лапку.
- Ну, мені час снідати.
- А що ти будеш снідати? — спитав лис.
- Те, що завжди. Молоко і, може, винявчу шматок ковбаски.
Лис важко зітхнув.
- А миші тут на горищі є?
- Ти що, здурів? Які тут можуть бути миші? Я тут відпочиваю, і вони це знають. Та й рано мені ще мишей ловити. Ще напрацююся за нещасну миску молока й грудку вчорашньої картоплі!
Кошеня зграбно стрибнуло на край драбини й заглянуло вниз.
- Коли хочеш мишей, то їх тут повно. Ось бачу…Одна, друга…З десяток набереться. Лови, скільки душа забажає! Чао!
- Чао, — відповів лис, і кошеня зникло.
- Миші, — зітхнув він. — Якби їх сюди заманити?
День тільки-но почався. Небезпечний день, під дахом найбільшого і найбезжальнішого ворога лісових звірів. Як добре було у лісі! А тепер через ту кляту Сороку йому життя нема. Курей треба ловити. Усе, зловить він тих курей, і ноги його більше тут не буде. Нехай хлопець Олег приходить до лісу. Він йому все покаже. Скільки там цікавого! А на галявині, його сонячній галявині!
Лис тихенько заскімлив. Згадав усі свої погризені мишами картини, і ті видались йому такими гарними. Як жаль, що він не встиг намалювати своєї улюбленої галявини, не передав подиху вітерця, тремтливої роси на квітах і травах, мінливих барв хмаринок….Ризикував життям, ніби не можна було обійтись без курей. А тепер мусить сидіти на горищі, здригатися від кожного шелесту і чекати, доки люди зроблять на нього облаву!