Убивство в будинку вікарія

– Тут сталася ще одна дивна подія, – сказав я. – Мені сьогодні зателефонували й попросили прийти до вмирущого парафіянина. Коли я туди прийшов, усі були дуже здивовані побачити мене. Хворому було набагато краще, ніж у попередні дні, і його дружина категорично заперечила, що телефонувала мені.

Гейдок насупив брови.

– Це дуже й дуже підозріло. Вас вирішили прибрати з дороги. А де ваша дружина?

– Вона поїхала до Лондона на цілий день.

– А служниця?

– Вона на кухні – у протилежному кінці будинку.

– Де вона не могла почути нічого з того, що відбувалося тут. Паскудні справи. Хто знав, що Протеро ввечері прийде сюди?

– Він кричав про це вранці на вулиці, як завжди, своїм найгучнішим голосом.

– Отже, про це знало все село? Зрештою воно завжди знає про все. Вам часом не відомо, хто мав до нього якісь претензії?

Думка про біле обличчя Лоренса Реддінґа і його вибалушені очі прийшла мені в голову. Мене врятувало від відповіді човгання кроків у коридорі за дверима.

– Поліція, – сказав мій друг і підвівся на ноги.

Нашу поліційну силу уособлював констебль Герст, який мав надзвичайно поважний, але дещо стурбований вигляд.

– Добрий вечір, джентльмени, – привітався він із нами. – Інспектор буде тут через кілька хвилин. Тим часом я мушу виконати його інструкції. Я так розумію, що полковника Протеро знайдено застреленим – у церковному домі?

Він зробив паузу і з холодною підозрою спрямував на мене погляд, який я спробував зустріти з належним виразом свідомої невинності.

Він підійшов до письмового столу і заявив:

– Нічого не торкайтеся, поки прийде інспектор.

Для зручності читачів я подаю план свого кабінету.

Констебль дістав записник, послинив олівець і спрямував очікувальний погляд на нас обох.

Я повторив свою розповідь про те, як натрапив на тіло. Коли він її записав, – а це забрало певний час, – то обернувся до лікаря.

– Йому вистрілили в голову з близької відстані.

– З якої зброї?

– Я не можу сказати остаточно, поки ми не витягнемо кулю. Але з великою певністю припускаю, що куля вилетіла з пістолета малої конструкції – скажімо, з маузера-25.

Я здригнувся, пригадавши свою вчорашню розмову з Лоренсом Реддінґом і його зізнання. Поліційний констебль втупив у мене погляд своїх холодних риб’ячих очей.

– Ви щось сказали, сер?

Я похитав головою. Хай би які підозри виникли в мене, вони були тільки підозрами, і тому я мусив тримати їх при собі.

– Коли, на вашу думку, сталася трагедія?

Лікар завагався на хвилину, перш ніж відповісти. Потім сказав:

– Смерть настала близько півгодини тому. Але не раніше, у цьому можна не сумніватися.

Герст обернувся до мене.

– А служниця щось чула?

– Наскільки мені відомо, вона нічого не чула, – сказав я. – Але ви ліпше запитайте в неї.