Так, але…

Він до всього доторкається руками. Долонею, переважно цілою, виокремити один палець ще не має потреби. Найбільше б’є по поверхнях, в тому числі по інших руках, своїх і чужих, але також і по клавішах фортепіано. Перевіряє все на пружність, на опір і податливість: підлогу, стіни, шиби. Треться рукою об фактури: різне дерево, різний метал, різний текстиль. Мне папір, сливку, виноградину. Інший базовий підхід — хапати. Траву, листя, шерсть звірів. Намагається пов’язати розмір з вагою — що як тримати. І на що як тиснути, скажімо, на клямку. Він лазить на колінах і руках, залишаючись часом на одній руці. Дійшовши до перешкоди, він перевіряє її своїм напором, щоб знати, що робити далі.

Він досліджує звуки. Передовсім удари чогось об щось. І свої власні. Вивчає, як можна фуркати губами, клацати язиком, пищати і гудіти. Пищить і гуде у різних просторах по-різному, лапаючи луну. Він завжди обертається на різні звуки, бо звуки є ознакою події.

Йому подобаються люди зі жвавою і виразною мімікою. Йому здається, що одежа — це частина особи, але він розуміє, що окуляри і коралі є чимось додатковим. Його око уважно слідкує за водою, яка тече вертикально, але ще байдуже до горизонтальних водних поверхонь. І все-все він все ще перевіряє губами. Він любить відповідати сміхом на сміх. А спить так гарно, аж стає страшно, заки не придивитися, що груди легенько піднімаються й опускаються. І такого різного так багато, що може не вистачити дня, щоби повторити все, що було одного дня.

Ще таке спостереження для іграшкової індустрії. Здається, що людей у такому віці трохи кумарять кольори і конфігурації запропонованих іграшок. Ліпше каміння, пси, баняки, ложки, патички, шнурки і шматки. І обов’язково — справжнє доросле взуття.