Нічний цирк

— Ти знаєш, чому він поїхав? — з надією запитує Чандреш, переводячи на неї погляд.

— Аби бути разом із Селією Вовн, — каже дівчина, не в змозі стримати усмішки.

— Ага! — вигукує Чандреш. — Не помічав за ним нічого такого. Їм пощастило. Давай виголосимо тост.

— Тост?

— Твоя правда, у нас немає шампанського, — погоджується Лефевр, відсуваючи вбік купу порожніх пляшок від бренді й викладаючи на підлозі новий рядок креслень. — Замість тосту присвятимо їм кімнату. Як гадаєш, яка їм сподобається?

Крихітка роздивляється креслення й ескізи. Їй здається, що там є кілька кімнат, котрі сподобалися б обом чарівникам. Але вона обирає план круглої кімнати без вікон. Світло ллється до приміщення лише крізь вбудований у стелю акваріум із золотими рибками. Кімната здається заспокійливою та чарівною.

— Ця, — вирішує дівчина.

Чандреш бере олівець і пише на берегах «Присвячується М. Алісдеру і С. Бовн».

— Я можу допомогти вам знайти помічника, — пропонує Крихітка. — Можу ненадовго затриматися в Лондоні.

— Дякую, дорогенька, я високо це ціную.

Величезний наплічник, котрий дівчина поставила на підлогу, раптом із приглушеним гупанням завалюється набік.

— Що там таке? — непокоїться чоловік, з тривогою розглядаючи його.

— Я принесла вам подарунок, — радісно повідомляє дівчина.

Вона тягнеться до наплічника, обережно розкриває його й дістає звідти маленьке чорне кошенятко з білими плямками на лапках і хвостику. Воно має такий вигляд, наче забризкалося сметаною.

— Її звуть Ара, — знайомить Чандреша Крихітка. — Вона приходить, якщо її покликати, і знає кілька команд, але над усе полюбляє увагу й сидіти на підвіконні. Я подумала, що вам сподобається її компанія.

Дівчина обережно кладе кошеня на підлогу й підтримує його рукою. Тваринка тихенько нявчить, зводиться на задні лапки, щоб облизати пальці Крихітки, а потім помічає Чандреша.

— Привіт, Аро! — вітається він.

— Я не повертатиму вам пам’ять, — каже Крихітка, спостерігаючи, як кошеня намагається вмоститися в Чандреша на колінах. — Не знаю, чи вдалося б, навіть якби я спробувала, хоча Бамбас, напевно, зміг би впоратися. Але зараз, мені здається, вам не потрібен такий тягар. Гадаю, дивитися вперед краще, ніж озиратися назад.

— Про що це ти торочиш? — неуважно цікавиться Чандреш, підіймаючи кошеня та погладжуючи його за вухами. Ара у відповідь задоволено муркотить.

— Пусте, — озивається Крихітка. — Дякую, Чандреше.

Вона нахиляється й цілує чоловіка в щоку.

Щойно губи дівчини торкаються його шкіри, Лефевр раптом почувається так добре, як не почувався вже кілька років, наче з очей спала полуда. Його розум знову ясний, ескізи музею стають на свої місця, а ідеї майбутніх проектів, за які він готовий узятися, вишиковуються рядами.

Чандреш і Крихітка проводять ще кілька годин, розкладаючи креслення й додаючи інші, створюючи новий простір, який можна наповнити старожитностями, мистецтвом і мріями про майбутнє.