У чорних лицарів
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #2
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «У чорних лицарів». Краткое содержание книги:
У чорних лицарів - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка.
У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині.
Пригодницький роман У чорних лицарів читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.
Але службові обов'язки частенько примушували і Шульца, і Домантовича лишатися віч-на-віч. Доводилося уточняти деталі операцій, затверджувати моделі одягу для тих, кого мали відправляти в той чи той район Росії.
Навіть наодинці вони так само гаряче дискутували з приводу найменших Дрібниць. Думбрайт і Нунке не раз у цьому переконувалися, використовуючи найновіше досягнення диверсійної техніки - удосконалений підслуховувач. З'єднаний з телефонним проводом, проведеним до кабінетів Нунке і Думбрайта, підслуховувач давав змогу почути, що робиться в тому чи тому боксі, іншому приміщенні. Саме такий підслуховувач дав змогу Нунке чути не тільки розмову в таверні, а й передсмертний зойк отця Полієвкта, чи то пак Протопопова.
Незабаром мали вдосконалити телевізійну систему, яка б дозволила не тільки вихованцям бачити своїх лекторів, а й босові та шефові школи спостерігати, що діється в тому чи тому боксі.
На щастя Шульца і Домантовича, поки що такої змоги у начальства не було. Вони могли, з піною на губах сперематися з приводу якоїсь дрібниці, тут-таки вести листування на зовсім інші теми.
Одне таке "настільне" листування наведемо цілком, бо воно допоможе розібратися в ситуації, яка склалася в школі останнім часом.
"Мишко! Йолоп! Якого чорта тебе понесло в ефір?"
"А що я мав робити, коли твій хрещений (так Домантович називав Нунке) мені заявив: "Покажете себе на роботі. Можливо, затвердимо вас на постійній посаді вихователя". Мусив же я попередити, щоб, про всяк випадок, кожного дня протягом двох тижнів чекали від мене цікавої Інформації?"
"А знаєш, що ти наробив своїм виходом в ефір?"
"Здогадуюсь. І дуже жалкую, що запеленгували. Тепер буде важче..."
"Передавач там, де й був?"
"Балда! А що ж - я буду носитися з ним, як дурень з писаною торбою!"
"Мені здається, що тебе навряд чи залишать при школі. А раз ти поїдеш до Києва, немає потреби використовувати передавач. Поінформуєш із перших уст".
"Америку відкрив!"
"А коли тебе залишать при школі все-таки?"
"Інформацію про засилку великої групи диверсантів я передам, хоча б мені довелося одною рукою відстрелюватися, а другою вистукувати текст".
"У такому разі, маєш ще й мої дві руки".
"Ти таки балда, Гришо! Мати свого чоловіка в такому лігві і втратити можливість за кублом стежити?"
"Наші дві голови ми покладемо, щоб попередити про двадцять чотирьох диверсантів. Це тобі не коробочка, з ваксою! До речі, чого ти мене не попередив, що виходиш в ефір?"
"Обстановка склалася дуже хороша, а ваша милість у цей час була у циганочки. Ти знаєш, Гришо, віднині я тебе іменуватиму "циганський барон". Хочеш?"
"Під три чорти!"
На цьому листування обірвалося, бо задзвонив телефон.
* * *
- Вам лист, - сказав Нунке, подаючи маленький, з візерунками конверт.
"Втекла!" - промайнула в голові думка. Обличчя мимоволі розповзлося в щасливу усмішку. Але Фред опанував себе. В міру того, як він читав листа, обличчя його похмурніло...
- Справа не в тому, що вона поїхала несподівано...
Фред мовчав. Мобілізувавши всі свої акторські здібності, він вдавав з себе ображеного закоханого. Хоч йому до свербіння в долонях хотілося дати ляпаса Думбрайту, який, не питаючи дозволу, взяв листа Агнеси і уважно прочитав.
- Ви знали, що вона від'їздить до Рима?
- Я знав, що ви їй це дозволили, але ж їхати мала за тиждень!
- А виїхала сьогодні вночі! І тільки-но банк повідомив, що всі гроші переказала на Римський приватний банк, - з серцем сповістив Думбрайт, жбурнувши листа на стіл.
Як і годилося закоханому, хоч і зневаженому, Фред | узяв листа і поклав у кишеню.
- Що ви скажете про цей вибрик з банком?
- Пізнаю, так би мовити, почерк падре Антоніо.
- Так от що, Фред! У нас немає часу на обговорювання. Ми втратили кругленьку суму, якої вистачило б не на один рік існування школи. Ми можемо втратити й вивіску, таку потрібну і зручну. Ви можете втратити наречену і посаг. Нагадую - солідний, так тисяч із сто доларів, якщо врахувати і спадщину Менендоса.- Назвавши суму, Думбрайт пильно глянув на Шульца.
Той відобразив на своєму обличчі і радість, і тривогу - він добре знав, що від спадщини Менендоса лишилися ріжки та ніжки, і в душі потішався з незграбних хитрощів боса.